весна́ — пора року між зимою і літом, що характеризується подов­женням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рос­лин і т. ін.; за народним календа­рем, початок господарського, а в середні віки і календарного року; пора багата віруваннями, ритуала­ми, гаданнями, прикметами; вес­на — торжество на честь богині життя Лади та її доньки — богині кохання Лелі; у казках народ ство­рив чудовий образ цієї пори року у вигляді гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові; дівчина-весна — бажана і довгождана гостя, її закликають піснями-веснянками, радо зустрічають діти; весна асоці­юється з радістю, здійсненням ба­жань, добрими сподіваннями, мо­лодим коханням; серед дарів весни, на які сподіваються, її закликаючи, «малим дітям побіганнячко», «красним дівонькам на співаннячко», «старим бабонькам посидіннячко», «а господарям на робіттячко» (бо «весна ледачого не любить», «весняний день рік кормить (годує)», проспиш весною — запла­чеш зимою», словом, «весна кличе в поле»); супроводжується весело­щами, співом (хороводами), тан­цями, тому кажуть: «Як розвер­неться на весну лист, то підемо всі у свист» (танцювати, співати, весе­литися), бо «раз весна красна» (тобто «раз на рік буває»); діти но­сять у руках зроблену з дерева лас­тівку, ходять з нею з хати до хати і прославляють прийдешню весну; її напередодні Святого Юрія уособ­лює найгарніша з дівчат, «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок із весняних квітів, оперізує­ться «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари-вінки, що вістять весілля; починається цикл весняних свят (від старовин­ного Нового року 1 березня до Зе­лених свят); найбільше свят при­падає на Великий піст; з цією по­рою року пов’язано ряд народних прикмет,— «добрий рік по весні видно», «рання весна — багато во­ди (рання зима)», «холодна вес­на — для вівса, тепла — для гречки»; весна символізує молодість, коли кажуть: «Весною сій — восе­ни збереш» (тобто «замолоду пра­цюй, щоб забезпечити свою ста­рість»); весною колись починався козацький сезон: «А вже весна, а вже красна, Із стріх вода крапле, Молоденькому козаченькові Ман­дрівочка пахне»; на Гуцульщині весну звали Святим Юрієм, за іме­нем найбільшого святого цієї пори. Ой весна, весна, днем красна, Що ти нам, весно, принесла? (вес­нянка); Встала весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її ряс­том, Барвінком укрила (Т. Шев­ченко); Весна багата водою (при­казка); Весна багата на квітки, а хліба в осені позичає (приказка); Весна днем красна (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 80.