Про УКРЛІТ.ORG

велес

Ве́лес = Во́лос

1) у дохристи­янських віруваннях — опікун ку­щів, а також охоронець худоби й чередників; бо, за легендою, Велес — опікун усього тваринного світу, поріднив людину й тварину, привчив пасти худобу, запрягати її в плуги та вози, брати від неї мо­локо, вирощувати її на м’ясо та шкіру; на думку М. Грушевського, підтвердженням того, що Велес був богом худоби, є те, що його християнський заступник святий Влас був також опікуном худоби; очевидно, також бог поезії й музи­ки, бо в «Слові о полку Ігоревім» поет і співець Землі Руської Боян зветься Велесовим онуком (пор. у перекладі Панаса Мирного: «Чи то так, співаче, Велесів онуче, Віщий Бояне, нам сю пісню співати?»); серед обжинкових звичаїв є і так звана борода́ Во́лоса або Во́лосова (чи Іллє́ва) борода (див. Спа́сова борода́), завитий пук колосся «на бо­роду Велесові», що дає підстави говорити про Велеса і як про бога хліборобства та рослинності; з Бе­лесом у міфічній свідомості народу пов’язане сузір’я Плеяд (народна назва — Волосожа́р); див. ще Ілля́-проро́к 2;

2) Ве́лесовий ти́ждень — свята з рядженими, що здійснюва­лися два рази на рік — на зимові Святки і на Масницю; обидва свята пов’язані із сонячними фа­зами — зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням; перший раз Велесовий (Страшни́й, Чо́ртовий) тиждень тривав шість днів, друге обрядодійство було за тиж­день перед Колодієм (див.), коли ряджені із звіриними масками (звідси ще назва — Во́вчі пра́зники) ходили по дворах, стайнях, хлівах, проголошуючи замовляння про здоров’я домашніх тварин.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 68-69.

вгору