вагі́тність — стан жінки в період розвитку в її організмі плоду; у на­родній традиції оцінюється дво­яко, — з одного боку, народження дитини визнається головною ме­тою шлюбу, а вагітна жінка уособлює родючість, їй приписують оберегові, цілющі та інші благодійні властивості; з другого, — ва­гітність вважають станом небез­печним (іноді нечистим), бо в жін­ці наявні дві душі, близькі до межі життя і смерті; вагітній не можна лякатися (наприклад вогню, блис­кавки) і торкатися при цьому сво­го обличчя чи іншої частини тіла (у немовляти на цьому місці буде «вогник» — родима пляма).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 62.