біс (похідні — біси́тель, біси́ха, біси́ця, бісу́рка, бісеня́) — уявна надприродна істота, що втілює зло і зазвичай зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, демон, зла (нечиста) сила; чорт, диявол, сатана; уживається також як лайливе слово (наприклад, у виразах «Нехай тобі стонадцять бісів!», «Іди до ста бісів!» — звідси достобі́са; також у словосполученні з похідним прикметником: к бі́совій ма́тері (ма́мі)! з уведенням християнства всі без винятку поганські божки стали злою (нечистою) силою і почали зватися теж бісами, як доти язичницькі власні; на чолі всіх злих сил стоїть чорт (див.); за стародавніх часів, бісом називався, можливо, служитель язичницького культу, якому доручали запалювати священне дерево на жертовнику, коли проводилося богослужіння з магічними заклинаннями, пов’язане з пророкуванням майбутнього; споріднені слова біси́тися, біснува́тися могли означати ритуальний танець жерця, що супроводжувався пророкуванням під дією священного напою; ще й досі збереглися народні назви наркотичних рослин — біси́на, біс-де́рево, бі́шені огірки́. Чорт чорний, а біс рябенький (М. Номис); Довго ходив біс, доки докупи їх зніс (приказка); Як воно скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив (Л. Глібов); фразеологізми: бі́сом ди́витися — сердито, гнівно, вороже дивитися; сердитися; до бі́са (к бі́су) — геть; на всі чотири вітри. Прийшов з лісу — іди собі к бісу (приказка); до бі́са — багато; на (яко́го) біса — навіщо; один біс — однаково, все одно; хай йому́ біс!— бодай минуло, загуло!; хай пропаде, згине!
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 40.