білі́ння = вибі́лювання = убі́лю­вання [полотна́] —

1) про домотка­не полотно та вироби з нього — доведення до білого кольору під дією води і сонця; робили це зви­чайно на березі річки, ставка, озе­ра, розстилаючи на траві проти сонця мокре полотно. Я вас [руш­ники] пряла, ночей недосипала, бі­лила вас в зеленім лузі (І. Нечуй-Левицький); На тихім Дунаї під крутим берегом там господиня різи білила (П. Чубинський);

2) тільки білі́ння — про дім, піч — ритуал, пов’язаний із мотивом «білого сві­ту», чистоти і т. ін.; припадає перев. на Білий тиждень та деякі інші весняні свята; підбілювання здій­снювалося до будь-якого свята; не можна підбілювати в понеділок або в суботу, бо в ці дні «снувався світ»; не можна білити при щерба­тому місяці — «душі покійних ви­ходять на білий світ»; також не можна це робити вагітній жінці у поминальні дні, на Русальному тижні, тоді, коли в хаті покійник або поки він зовсім не покинув землю; якщо побілка вкрай необ­хідна в якийсь із заборонних днів, то для мертвих залишаться недобілене місце; недобіленим залишають місце для ікон у новій хаті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 38.