бі́лий — колір, що в народному українському сприйманні набув символу чистоти: біла сорочка; (спі­вають: «Я матері догоджу, білу по­стіль постелю»); краси: біле личко (личенько); моральної чистоти, свя­тості: по білому співати — «співати церковні пісні», Білий тиждень; сонячного світла, земного життя: білий світ, пор. у Т. Шевченка: «Не співає, — як сирота білим сві­том нудить»; жалоби, як у пісні: «Під білою березою козаченька вбито…».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 38.