біда́ —

1) (зменшено-пестливі — бі́дка, бі́донька, бі́дочка) нещаслива, лиха пригода, що завдає кому-небудь страждання; нещастя, ли­хо. Млин меле — мука буде, язик ме­ле — біда буде (М. Номис); Як одна біда йде, то й другу за собою веде (приказка); Бідонька за бідою; фра­зеологізми: гну́тися в три біди́ — сильно гнутися, горбитися; тягти́ біду́ за хвіст — бідувати, жити в го­рі та злиднях;

2) = бі́дка = біда́р­ка — легкий двоколісний однокін­ний візок на одну або дві особи; назва, очевидно, походить від повір’я, що цей візок Біда підпихає, і на ньому легко можна потрапити в халепу;

3) (з великої літери) у до­християнських віруваннях — одна з персоніфікованих злих вищих сил, окремий бог, демон (звідси персоніфіковані «біда не прихо­дить сама», «біда біду родить», «біда в хату, а господар із хати» та ін.); вона не спить, а все пильнує, щоб зненацька захопити когось, тиняє­ться поміж людей, чинить їм збит­ки і доводить їх до гріха (звідси на­родна порада — «вхопи біду за хвіст і вдар нею об міст»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 37-38.