бунчу́жний — в Україні XVII — XVIII ст. — виборна особа, що мала один із найвищих військових чинів, охоронник (також носій) бунчука і командир частини козацького війська; помічник гетьмана (або отамана) головним чином у військових справах. Кошовий отаман ішов повагом, виставляючи наперед високу палицю, як пастирський посох, попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою йшли полковники, курінні отамани й сотенні (П. Панч); у сполученні: Генера́льний бунчу́жний — член Генеральної старшини в Гетьманській Україні XVII— XVIII ст.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 59.