булава́ — палиця з кулястим ме­талевим потовщенням на кінці, оздобленим коштовними самоцві­тами; у княжі часи була військовою зброєю; за Козаччини стає символом влади («До булави треба голови»), гетьманської гідності; гетьманська булава — це палиця з горіхового дерева завдовжки п’ятдесят-сімдесят сантиметрів із сріб­ною або визолоченою кулею на кінці; покривалася, як правило, бірюзою, смарагдом, перлами; на ній могли бути герб, прізвище чи вензель власника; на булаві Мазе­пи був зображений його герб, на булаві Самойловича — його монограма; Хмельницький мав кілька булав, серед них подарунки поль­ського короля, турецького султа­на, московського царя; відомою є булава Івана Сірка, яку потім вручали наступним кошовим отама­нам Січі до її остаточного зруйну­вання, а пізніше обраним отама­нам Чорноморського, потім Кубанського козацького війська. З наскоку тріснув [Турн] булавою По в’язах, великан упав (І. Котлярев­ський); Іван несе плахту, а Настя — булаву (М. Номис); Оттоді-то ко­заки добре дбали, бунчук, булаву по­ложили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили (дума).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 59.