бузина́ — кущ чи дерево з родини жимолостевих з чорними або чер­воними ягодами, за давнім повір’ям, на бузині повісили великомучени­цю Варвару, тому ця рослина не­чиста, диявольське творіння, в ній сидить біс (бузни́чий, «бузничий цар» — П. Чубинський; «У бузин­нику чорт живе» — М. Номис); рослину не годиться викопувати, щоб не дражнити нечисту силу; на тому місці, де росла бузина, не можна нічого будувати, бо це схо­ванка чорта, місце нещасливе і люди будуть хворіти й умирати, а худоба — здихати; в городі бузину можна виполоти лише сапою, зма­щеною свяченим салом; пошире­на на всій території України; використовується в народній медицині; з бузинових паличок робили сопілки, які в казках є чарівними; ві­домими є замовляння до бузини: «від напасті», «щоб суд не засу­див», «для сміливості», «для позбавлення від усякої біди», її вико­ристовували при гаданнях: «Трясу, трясу бузину, відгукнися, пес, з тієї сторони, де живе мій милий»; у багатьох народів — символ чак­лунства (гілку носили у Вальпургієву ніч); гілки рослини використо­вували як оберіг. На городі бузина коренистая (П. Чубинський); На городі бузина, а в Києві дядько (при­слів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 58.