будя́к (зменшено-пестливі — бу­дячо́к, будяче́нько) — колюча трав’я­ниста рослина-бур’ян; за повір’я­ми, у будяках водиться нечиста си­ла; в І. Франка виступає симво­лом витривалості, настирливості: «І росте воно, б’ється в біді, І чіп­ляється ґрунту, Мов будяк той, низький і ціпкий, Все готовий до бунту»; у Є. Маланюка, навпаки, символізує занедбаність, руїну: «Дикий вітер та чорний степ, Лиш будяк на нім — Боже наш, Бо­же! — Мертвим, чортовим зіллям росте». Не веди мя в будяки, бо я поколюся (П. Чубинський); На го­роді будяк родить… Роди, роди, будяченьку (пісня); Хто вліз у будя­ки — хоч би й не радий, то в їх убе­реться (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 57.