бра́тчини —
1) супроводжуваний певним обрядом давній слов’янський звичай зміцнення дружби прирівнюванням її до братських стосунків; побратимство як форма родичання; православна церква підтримує цей звичай — у старих требниках знаходимо такі чини, як «чин братостворенія» — присяга вважати до смерті обраного товариша за брата; побратимство скріплювалося колективними бенкетами і святами; поступово переросли в щорічні ритуальні братські бенкети (в храмове або інше свято) на користь церкви, які відбувалися в складчину братчиків. Главою вишгородських городників… був старійшина Ждан Микула, який славився багатими бенкетами. У цьому можна було вбачати вказівку на колективні бенкети і свята, так звані братчини (П. Загребельний);
2) бра́тчина — в Україні часів Козаччини — цехове товариство ремісників. За першим столом розташувалися магістратські керівники та багатирі-гості. А він, Причепа, сидить за дев’ятим столом серед цехової братчини (3. Тулуб);
3) гуртові обрядодії, що влаштовувалися в кінці осені по закінченні польових робіт з метою оглядин зими і зустрічі першого снігу; супроводжувалися веселощами, розпиванням медової сити; прощалися образи, зміцнювалися добросусідські стосунки;
4) ритуальні обіди на честь одного з найулюбленіших свят у народі — свята зустрічі бога Ярила (на Масниці перед Великоднем).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 55.