борона́ (зменшені — борі́нка, борі́ночка) — сільськогосподарське зна­ряддя для розпушування, вирів­нювання та очищення оброблюва­ної землі; пор. народну загадку: «Дірява плахта все поле закрила»; ознака доброго господарювання («Той у бороні, а той у стороні»); запорука доброго врожаю («Як за бороною куриться, то господар не журиться», «З бороною пил — з гречки млинці будуть»); викорис­товувалася також з ритуальною метою; після збирання врожаю три рази обходили, боронуючи, кругом села, щоб ніяке зло не шкодило господарству; у руках са­мої відьми борона ставала знаряд­дям наслання причини; вважало­ся, що коли в полі забувають боро­ни, то до дівчат у селі не будуть свататися женихи; чоловіка зму­шували боронувати пісок, коли жінка терпіла муки пологів (звідси: «Жінка родить — чоловік пісок бо­ронить»); новонародженому клали під подушку зубок борони, — «щоб не пересікався рід»; відомий також обряд катання на боронах у весільній обрядовості. Тільки в ме­не борона, що кобила ворона, тільки в мене плуга, що за поясом пуга (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 51.