божба — присягання іменем Бо­га, а також іншої істоти божественної іпостасі на ствердження правдивості своїх слів; менш уро­чисте, ніж кля́тва (див.); передба­чає також накликання на себе не­щастя, як кару Божу, у разі брех­ливості сказаного — звідси вирази-присягання: «Бий тебе сила Божа», «Щоб я з місця не встав», «Щоб я крізь землю провалився», «Щоб я пропав», «Покарай мене, Боже», «Будь я тричі проклят», «Бодай мені очі повилазили»; го­ловні варіанти божби: клянусь Бо­гом!; бачить Бог; як перед Богом; Бог свідок; убий мене Бог!; хай мене Господь (Бог) покарає!; ось тобі Христос; формули нагадують риту­ал давньої присяги і пізнішого звичаю клятви на хресті (звідки «ось тобі істинний хрест») з при­кликанням у свідки Бога (тому присягаються перед іконами-богами). Ти ж божився, присягався, не покину я тебе (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 47.