Блуд — у дохристиянських віру­ваннях — персоніфікована зла істота, різновид нечистої сили, що зводить людей з дороги, запаморо­чуючи їм голови, й водить їх так, щоб знищити або нашкодити, то­му кажуть: «Як чоловіка Блуд візь­ме (на чоловіка Блуд нападе), то й серед села дороги не знайде»; тому блудити, заблудитися — це дія і стан, пов’язані з втручанням не­чистої сили; вважалося, що заблу­кати можна найчастіше вночі, у «глухий час», «до півнів», і це є ка­рою за необережне вторгнення людини у межі володінь демонів; якщо людина збилася з дороги, то потрібно помолитися, звернутися до Бога. Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, зацурить чоловіка (О. Кобилянська); у сполученні: блу́дом ходи́ти (іти́) — блукаючи, шукати шляху; блукати. Зашуміли темні лози Козакові при дорозі, По дорозі блудом ходить, Вороного свого водить (Ю. Федькович).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 42.