благослове́ння = благослове́нство — проказування молитви, по­бажань при хрещенні; взагалі зго­да, дозвіл, схвалення; дуже старий звичай; виражається через «висловлення блага (добра)» чи «благе (добре) словлення», через поба­жання добра з вірою, що це й збу­деться (звертаючись до Бога, ка­жуть: «Боже благий! Боже мій милостивий!»; звідси переосмислене у Т. Шевченка: «Згадав Степана молодого, Згадав свої благі літа»); споконвіку благословляв у родині старший (отже батько, пізніше у приході — батюшка); в церковному обряді особливо благодійне перше особисте єпископське бла­гословення; у весільному обряді благословляють батько-мати ра­зом з Богом, тому кажуть: «Благослови, Боже, і отець та мати»; у ве­сільного старости беруть благосло­вення на кожну окрему річ у господарстві молодого подружжя; іноді благословення робиться хлі­бом — тоді воно має більшу силу; той, хто благословляє, цілує в чо­ло, а йому цілують руку. Добрий піп, добре й благословення (М. Номис); Без батькового благословенства не можна дати шлюбу (І.Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 41.