бе́рег (зменшено-пестливі — бе­режо́к, береже́чок, береже́нько) — край суходолу, що межує з поверх­нею річки, озера, моря; символ рятунку, захисту, безпеки, а також ро­динного вогнища, затишку (звідси трима́тися бе́рега — «бути обе­режним, не ризикувати», пусти­́тися бе́рега — «віддатися напри­зволяще долі»). Богу молись, а до берега гребись (прислів’я); Тиха во­да бережечки зносить (прислів’я — про спокійну людину, яка іноді може вибухнути протестом, збун­туватися); Понад берегом геть-геть, Неначе п’яний очерет від віт­ру гнеться (Т. Шевченко); Ой піду я, піду не берегом — лугом (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 33.