башибузу́к —

1) солдат нерегу­лярних військ у Туреччині XVIII— XIX ст. Маєтком відав управитель Мечелар, далекий нащадок турець­ких башибузуків (М. Чабанівський);

2) у переносному розумінні — роз­бишака, головоріз; уживається та­кож як лайливе слово.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.