батьківщи́на —

1) перев. ба́тьків­щина — спадщина від батьків. По­ганому синові батьківщина не в меду (приказка); Спориться, як за бать­ківщину (примовка); Жукуватий князь прогайнував усю батьківщину (Марко Вовчок); Він одружився, взяв половину батьківщини — три шнури поля, та поставив собі ха­ту край села (М. Коцюбинський); фразеологізм: нам ба́тьківщини не діли́ти— нам немає за що (чого) сваритися;

2) перев. батьківщи­́на — спадщина від предків. Ніхто її [Україну] не рятує… Козачество гине, Гине слава, батьківщина (Т. Шевченко);

3) тільки батьків­щи́на — країна стосовно людей, які народилися і живуть у ній; вітчиз­на; найбільша духовна цінність для людини; Сократ перед смертю говорив своєму учневі Критону: «Батьківщина — більша за батька й матір. Яка б не була вона до нас несправедлива, треба зносити цю несправедливість». День і ніч нас [гайдамаків] батьківщина клала пріч (В. Сосюра);

4) (з великої лі­тери) про державу, Україна стосов­но людей, які є її громадянами.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 29.