бара́н —
1) (зменшено-пестливе — бара́нчик) самець вівці; у давнину баран (він же овен) — символ чоловічого першо-початку, творчої енергії, родючості, оновлення, багатства, достойності, тому його зображенням прикрашали ножі, поясні бляхи, керамічний посуд; баранячі роги — емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту навесні; баран з «великими рогами» часто є персонажем замовлянь; водночас тварина виступає уособленням глупоти й упертості («баран бараном», «не робись бараном, бо вовк з’їсть»); у народі також символ невинності (як вівця і ягня), особливо у порівнянні з вовком (від християнського символу Агнець Божий, тобто Христос); також символ завзятості («ходить, як овечка, а буцяє, як баран»). Кучерявий баране, Чого гаєм скачеш?(пісня); Овечку стрижуть, а баран дрижить (приказка); Не будь бараном, а то й вовк не з’їсть (приказка); Добрий баранчик, та пововчому виє (прислів’я);
2) нерозумна, нетямуща людина; дурень. Дурний як баран; фразеологізми, мов (як) бара́н на нові́ воро́та (ди́виться, ви́рячився і т. ін.) — дивиться на кого-, що-небудь, виявляючи повне нерозуміння, здивування; як бара́н в апте́ці (розумі́ється, розбира́єтьсяі т. ін.) — виявляє цілковите незнання якої-небудь справи;
3) рід народної гри в м’яч;
4) сьома фігура при дитячій грі в м’яч, що називається стінкою (див.);
5) (з великої літери) народна назва сузір’я Овена.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 26.