байда́к —

1) старовинний вели­кий човен, на якому плавали (зви­чайно козаки) по річках і морю; символ небезпечного, пригод­ницького життя. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байда­ками, Що пливуть козаки (Т. Шев­ченко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьо­готь і смола (І. Котляревський); Розмовляють, розказують, Як Січ будовали, Як козаки на байдаках Пороги минали (Т. Шевченко); Чо­вен човном, а байдак байдаком по єдиній воді правлять (М. Номис);

2) також ба́йда — рибальський чо­вен. Вмостився Порфир на переки­нутій байді, на сонячному пригріві й задумавсь (Олесь Гончар); фразео­логізм: байдаки́ гони́ти (би́ти) — безтурботно гуляти, гультяювати;

3) (з великої літери) див. порі́г 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 24-25.