баба́к = байба́к — великий гризун, зовні схожий на ховраха, товстий і незграбний, що живе в степу в норах; з ранньої осені до весни впадає в сплячку; цінний своїм хутром і шкірою; уособлює незграбність, неповороткість, ледарство. Хто б сподівався, що Турн — бабак! (І. Котляревський); Питав Лисицю кум Бабак (Л. Глібов); у сполученні: баба́к сви́снув— почалася весна (за народним повір’ям, 1 березня бабак просинається і свистить, що є першою ознакою весни). Скоро свиснув бабак, Стрепенувся байрак; Шум зелений гілля розвіває… Зима сходе. Весна Первий квіт із землі витискає (І. Манжура).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 22.