абе́тка = а́збука = алфа́ві́т —

1) — сукупність графічних знаків, прийнятих у якій-небудь системі буквеного письма і розміщених у певному усталеному порядку;

2) абе́тка — власне українська назва азбуки, створена за вимовою перших двох літер алфавіту (а, б); у сполученнях: украї́нська абе́тка — буквар; за абе́ткою — за порядком літер, прийнятих в абетці;

3) а́збука — слово походить від давньоруського азъбукы, запозиче­ного із старослов’янської мови, де перші дві літери звалися аз — «я» і буки — «буква». Азбука — то початкова до мудрості наука (прислів’я); Учи азбуку — прийде хліб у руку (приказка);

4) алфа́ві́т — слово, за походженням фінікійське (алеф — «бик», бет — «дім»), трансформоване в старогрецькій мові як альфа і бета (перші літери грецької абетки, звідси староукраїнська назва абетки — альфабет), а в пізнішій грецькій вимові — в сучасному його звучанні.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 8.