З’ЇДА́ТИ і рідко ІЗ’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., З’Ї́СТИ, з’їм, з’їси́ і рідко ІЗ’Ї́СТИ, їм, їси́; наказ. сп. з’їж і рідко із’ї́ж; док., перех. і без додатка.
1. Споживати яку-небудь їжу, не залишаючи нічого. Все з’ їдаю, що дають, і другий раз прошу (Коцюб., III, 1956, 332); З цукром він з’ їдав свій чималий окраєць, запивав водою (Кач., II, 1958, 8); Дістали брати з торбини по шматку хліба, з’їли з капустою (Н.-Лев., III, 1956, 292); — На тобі перепічку гаряченьку, з молочком із’їж (Горд., II, 1959, 24); // тільки док., чого. Спожити певну кількість чого-небудь. Якби з ким сісти хліба з’їсти, Промовить слово, то воно б, Хоч і як-небудь на сім світі, А все б таки якось жилось (Шевч., II, 1963, 412); — Сідай краще до столу, узвару з’їси (Донч., III, 1956, 8); * Образно. Гомоніли солдати: — Ми з’їли доволі шрапнелі (Мал., Запов. джерело, 1959, 105); // Витрачати на харчування. [Мати:] Що було — то з’їла з дітиськами своїми (Л. Укр., III, 1952, 255); // тільки док., без додатка, розм. Поїсти, вгамувати голод. Надумавсь Вовк, що жить йому погано — Не з’їсть, не засне до пуття (Гл., Вибр., 1951, 59); Мартоха доводила, що нема ж і такого, щоб «дармоїдів» годувати: «Як заробиш, так і з’їси» (Л. Укр., III, 1952, 638); // Поїдаючи, винищувати (про тварин, птахів). Одна пара сов зберігає понад тонну зерна, з’їдаючи за рік близько 720 мишей (Колг. Укр., 8, 1958, 46); — Дивіться, що то за звір роззявив так страшенно рота, немов тебе з’їсти хоче? (Мирний, І, 1949, 170); На полі Вовк Овечку взяв, Потяг сердешную в діброву — Не на розмову, А щоб із’їсти (Гл., Вибр., 1951, 23).
◊ Бода́й (хай би і т. ін.) вовки́ з’ї́ли див. вовк; Вола́ б з’їв див. віл; Дай бо́же на́шому теля́ті во́вка з’ї́сти! див. вовк; Ду́лю з’ї́сти див. ду́ля; Ду́теля з’ї́сти (із’ї́сти) див. ду́тель; Журба́ з’ї́ла див. журба́; З’ї́сти живце́м див. живце́м; З’ї́сти о́близня див. о́близень; З’їда́ти (з’ї́сти) очи́ма кого, що — пильно, не відриваючи очей, дивитися на кого-, що-небудь. Він так приязно дивиться, як не заїсть своїми карими очима… (Мирний, І, 1954, 78); З’ї́сти [пече́ного] гарбу́за див. гарбу́з; З’ї́сти соба́ку (во́вка, му́ху) у чому, на чому — набути досвіду в якійсь справі, досконало, до тонкощів вивчити що-небудь. Хіба ж Ласієві позичати того досвіду? Та за стільки років головування він собаку на роботі з’їв (Збан., Переджнив’я, 1960, 316); У всіх тих штуках Гершко Гольдкремер здавна, як то кажуть, з’їв муху (Фр., VIII, 1952, 355); З’ї́сти хлі́ба чийого — пожити на чиєму-небудь утриманні. — Мені, старій, довелося його хліба з’їсти… (Мирний, І, 1949, 154); Зна́є кі́шка, чиє́ са́ло з’ї́ла див. кі́шка; Ма́ло ще ка́ші з’їв (з’ї́ла іт. ін.) хто — хто-небудь ще дуже молодий, недосвідчений. — А я в бригаду вашу!.. — Ще мало з’їла каші, Іще рости, рости, Оленко, Бо зовсім ти маленька! (Стельмах, Колосок.., 1959, 94); [Не оди́н] пуд со́лі з’ї́сти з ким — тривалий час живучи, спілкуючись з ким-небудь, добре вивчити, взнати його. У Ігоря Гаркуші раптом розгулялися нерви.. Майор Єфімов спостеріг відразу. Він таки з’їв з цими хлоп’ятами добрий пуд солі! (Дмит., Обпалені.., 1962, 175); Йому шкода стало старого узбека, з яким він з’їв уже не один пуд солі (Голов., Тополя.., 1965, 416); Со́лодко з’ї́сти, п’я́но спи́ти, хо́роше походи́ти, заст.— уживається на позначення достатку як чийогось життєвого ідеалу. Чим їм [паничам] у світі розважитись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити,— а більше що? (Вовчок, І, 1955, 108); Мов (як) ми́ла з’їв (з’ї́ла і т. ін.) див. ми́ло1.
2. перен. Повністю знищувати що-небудь (про стихійні явища). Вогкий вітер з’їдав сніги (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3); — Домініканці, тікаючи від помсти нашого покійного гетьмана, не встигли нічого вивезти. — Все потім з’їла пожежа! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 409); // Забирати на свої потреби; поглинати. А тим часом гроші дешевшали, війна їх з’їдала (Чаб., Катюша, 1960, 168); Товариство було дуже бідне, бо нове захоплення — розкіш обстановки — з’їдало всі доходи (Моє життя в мист., 1955, 176); // розм. Не давати можливості існувати, діяти, функціонувати. За тиждень усе село знало вже нового вчителя. Сільська молодь марила ним, а поважні чоловіки казали: — Молодий іще трохи, та нічого: оговтається — буде робити, як пани не з’їдять (Вас., І, 1959, 135); [Криштоф:] Я думаю, що чим швидше пропаде отеє нужденне, дрібне ремесло, чим швидше його з’їдять великі фабрики, тим ліпше буде і для нас [челядників] (Фр., IX, 1952, 362).
3. Пошкоджувати, псувати (про комах, гризунів). — Під буфет!.. Не пропаде! Під буфет і тільки! А як миша набреде? З’їсть же до копійки [гроші]!.. (С. Ол., Вибр., 1959, 232); // Сильно кусати, жалити (про комах). — Іди-бо, Одарко, до копиці спати; тут холодно і комарі тебе з’їдять, —обізвався він щиро та ласкаво (Л. Янов., І, 1959, 429).
4. Роз’їдати, руйнувати (про отруйні речовини, іржу і т. ін.). Іржа повалений копер з’їдає (Рудь, Дон. зорі, 1958, 36); Мого несхибного ножа Не з’їсть, не вищербить іржа (Рильський, II, 1946, 57).
5. рідко. Сточувати, псувати (зуби). Еге, якби-то знати, де ті старі [роки] діваються!.. Краще розпитати в якої старої баби, що зуби з’їла (Фр., II, 1950, 69).
◊ З’ї́сти зу́би див. зуб.
6. кого, перен., розм. Мучити доріканнями, лайкою, створюючи нестерпні умови життя. — Я тижня не пробула в свекрухи і вже сльозами облилася,— говорила Мелашка. — Якби Лаврін не оступався за мною, то вони б мене з’їли (Н.-Лев., II, 1956, 327); [Качан:] Дмитро Степанович прокинулися? [Сторчак:] Вже й слід прохолов. Поїхали кудись з Назаром. [Качан:] Проспали, мене ж Скарбун з’їсть (Зар., Антеї, 1961, 26); // Не давати спокою, терзати (про почуття, думки і т. ін.). Хай той ворог стука, лає — бо його з’їдає лють! (Тич., І, 1957, 203); Мене аж з’їдає цікавість: звідки мене може знати Марина? (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 69).
7. тільки док., перен., вульг. Мовчки стерпіти образу, лайку, побої і т. ін. Горошинкою викочується [Максим] на вулицю, з ходу чіпляється за рожен економських санок, але одразу схоплює батога по плечах.. Молодий білозубий фурман Євген Колосюк беззлобно посміхається до нього з-за плеча: — З’їв? — І вам цього на обід,— і собі сміється Максим.— Добре вмієте стьобати (Стельмах, I, 1962, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 581.