ВУ́ХО, а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Мирний, IV, 1955, 232); Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (Бажан, І, 1946, 282); Внутрішнє вухо; // Зовнішня хрящова частина органу слуху; вушна раковина. За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (Н.-Лев., II, 1956, 275); Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Ю. Янов., II, 1958, 214).

◊ Аж у ву́хах лящи́ть — про дуже голосний, переважно неприємний крик, розмову, брязкіт і т. ін. Котька верещить, аж у вухах лящить (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 201); З парубками йдуть і дівчата. Вони теж співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається в левадах (Панч, На калин. мості, 1965, 12); Ву́ха в’я́нуть — неприємно, гидко слухати що-небудь непристойне. Стидно, аж вуха в’януть (Укр.. присл.., 1955, 300); Іноді полюбляв такі міцні слівця, від яких вуха в’януть (Руд., Остання шабля, 1959, 209); Ву́ха займа́ються (зайняли́ся) — вуха червоніють (від сорому і т. ін.). Гонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Баш, Вибр., 1948, 13); Ву́хами ля́пати (хля́пати) — те саме, що Гав лови́ти (див. га́ва). — А дядько Гордій поважно до жінок стиха: — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (Головко, II, 1957, 126); Вже зріють у ній ті гарячі слова, які вона вигорне там, де слід. А поки що каже будівникам: — Доправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (Гончар, Тронка, 1963, 82); Ву́ха позаклада́ло кому, безос. — хтось не може чути, утратив слух. — Та вже ж чую: не позакладало мені вух, — обізвалась Мокрина, розсердившись (Н.-Лев., II, 1956, 238); Ву́хо [за́вжди] на сторо́жі в кого — хтось [завжди] уважний, готовий до будь-якої несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди на сторожі (Мист., 1, 1956, 41);

Ву́хо (ву́ха) рі́же — звучить різко, грубо; неприємно для слуху. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й співали. Їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким і гострим склом (Мик., II, 1957, 178); Голова́ з ву́хами див. голова́; Держа́ти (трима́ти) ву́хо го́стро див. го́стро; До ву́ха доліта́ти (долеті́ти, дійти́ і т. ін.) — почути щось здалека; дізнатися про щось. — Чи ти бачиш, хто за сотню верстов.. примчався до тебе, не спавши і не прилягавши й на часину ..з того безталанного часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха? (Мирний, І, 1954, 357); Раптом до вуха долітав давно жданий поклик трембіти (Коцюб., II, 1955, 323); Дра́ти (надра́ти, нам’я́ти і т. ін.) ву́ха [ву́ші] — карати, тягаючи за вуха. Навкруги дітям часто скубли волосся, драли вуші, періщили ременем (Крот., Сини.., 1948, 19); [Поліна К.:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха, будь певна (Коч., II, 1956, 110); За ву́ха тягти́ (тягну́ти, витя́гувати і т. ін.) кого — всіляко допомагати тому, хто сам не прагне або не здатний до якоїсь діяльності, якогось заняття. Не раз витягував [Віталик] Тоню за вуха по фізиці та математиці… (Гончар, Тронка, 1963, 28); Звуча́ти у ву́хах див. звуча́ти; І за ву́ха не відтягти́ кого від чого — ніяк не відсторонити когось від чого-небудь. — Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (Головко, II, 1957, 22);

І за ву́хом не сверби́ть кого і кому — хтось не звертає ніякої уваги на що-небудь; комусь байдуже. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Гл., Вибр., 1957, 39); І (на́віть) ву́хом не вести́ — не звертати ніякої уваги, бути зовсім байдужим. Молодий комсомолець старанно їх просив трохи зачекати, посилаючись на те, що в канцелярії якраз відбувається засідання. Але вони й вухом не вели (Епік, Тв., 1958, 273); І сті́ни ма́ють ву́ха — треба говорити обережно, бо можуть підслухати; Їсть (їдя́ть і т. ін.), аж за ву́хами лящи́ть — їсть (їдять і т. ін.) з великим апетитом, жадібно. Він знай усе моргав однією бровою і вусом та уминав яєшню, аж за вухами лящало (Мирний, І, 1954, 297); Своє сало в торбі тримав, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Тют., Вир, 1964, 357);

Кра́єм (крає́чком) ву́ха чу́ти (почу́ти, пійма́ти) див. край; Лови́ти ву́хом — прислухатися, чути. Ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Фр., XIII, 1954, 138); Ма́ти до́вгі ву́ха — чути те, чого не можуть почути інші. [Другий голос:] Що ж ти там почуєш? [Третій голос:] Він має довгі вуха, не журися! (Л. Укр., II, 1951, 523); Музика́льне ву́хо — вухо, що добре розрізняє мелодійні відтінки. Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів (Коцюб., III, 1956, 312); На (над) ву́хо говори́ти (сказа́ти, шепну́ти і т. ін.) — говорити тихо, наблизивши губи до вуха співбесідника. — А що — вовк добре заскиглив? — шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Коцюб., ІV, 1955, 349); "А де ж дукачів узяти?" То Сава Петрович на це їй: "Іди, над вухо скажу, навчу, де" (Головко, II, 1957, 192); Нагостри́ти (насторожи́ти і т. ін.) ву́хо (ву́ха) — уважно прислухатися; насторожитися, наслухати. — Що вона говорить, клята карга? — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор і.. насторожив ухо (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 91); Не ба́чити (поба́чити) кого, що, як свої́х (вла́сних) вух; Ба́чити (поба́чити) кого, що, як свої́ (вла́сні) ву́ха — ніколи не бачити кого-, що-небудь. Тепер йому не бачити й посади яншая, як своїх вух… (Досв., Гюлле, 1961, 87); — Смикнуло ж тебе за язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Панч, На калин. мості, 1965, 85); Не ві́рити свої́м (вла́сним) ву́хам див. ві́рити; Опуска́ти (опусти́ти) ву́ха — впадати у відчай; засмучуватися; Пе́стити ву́хо — бути приємним для слуху. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо (Мирний, IV, 1955, 232);

Підніма́ти (підня́ти) ву́ха — наважуватися протидіяти. — Правильно Данюша каже: "Коли це в мене було, щоб проти голосував хто?" А то аж сім! Підняли вуха (Головко, II, 1957, 70); Пійма́ти во́вка за ву́ха — уміти використати що-небудь для себе. Він вміє піймати вовка за вуха (Номис, 1864, № 13567); Пійма́ти вухом; Спійма́ти на ву́хо — почути звичайно тихі, невиразні звуки. Коли се чутким вухом піймала [Екбаль] один гук з надвірного гомону (Л. Укр., III, 1952, 713); У тиші можна було навіть спіймати на вухо брязкіт стремен (Панч, Іду, 1946, 76); По [са́мі] ву́ха: а) (із сл. закоха́тися) дуже сильно. З перших же днів і закохався в неї, як сам признався собі — "по самі вуха". Навіть вірша склав (Головко, II, 1957, 417); б) цілком, зовсім. Поринути по вуха в працю; в) дуже багато. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хуста прати, хліб пекти… (Коцюб., І, 1955, 64); Прокрича́ти (прогуді́ти, проту́ркати і т. ін.) ву́ха кому про кого, що — надокучити, обриднути комусь довгими, постійними розмовами про кого-, що-небудь; Пропуска́ти (пропусти́ти) повз ву́ха — не звертати ніякої уваги на те, що говорять. Чемериця, заклопотаний і все ще неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова (Коцюба, Нові береги, 1959, 414); Пуска́ти з ву́ха у ву́хо (ми́мо вух) — не дуже прислухатися до сказаного, не звертати уваги на що-небудь сказане. Це Невмій, бува, й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (Стельмах, Колосок,., 1959, 105); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух, набирався рівнодушного вигляду, але всередині у нього все кипіло й варилося (Хотк., II, 1966, 227); Розпусти́ти ву́ха — слухати уважно, з повним довір’ям; утратити пильність; Ти́хо, немо́в (на́че, як) у ву́сі — дуже тихо. Човен.. пішов під воду. Стало тихо, немов у вусі (Логв., Давні рани, 1961, 10); Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі, тихо… (Л. Янов., І, 1959, 83); Тонке́ ву́хо — добрий слух. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці — Весни! (Коцюб., III, 1956, 303); Туге́ ву́хо — поганий слух. У нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч одсипай… (Збірник про Кроп., 1955, 60); У ву́хах дзво́нить (дзвени́ть), безос. — про дзвенячий шум у голові, який є наслідком болю, перевтоми і т. ін. Проценко, мов громом прибитий, стояв і трусився. У голові в його гуло, у вухах дзвонило (Мирний, III, 1954, 274); Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); У ву́ха впа́ло див. впада́ти; Усміха́тися (усміхну́тися) аж до вух — усміхатися, широко розкриваючи рот. Поклавши оберемок бур’яну на сніг, він зняв.. шапку, дбайливо струсив її од бур’яну і колючок, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Тют., Вир, 1964, 482); Хоч ву́ха затика́й: а) те саме, що Аж у ву́хах лящи́ть. Що мене найбільше вразило тут, то вуличне життя.. Люди не говорять, а кричать так, що хоч вуха затикай (Коцюб., III, 1956, 270); б) (із сл. ла́ятися) дуже непристойно; Хоч у ву́хо вбгай (бгай) — дуже лагідний, податливий, добрий. — Приязненький та ласкавенький [Петро], хоч у вухо вбгай (Н.-Лев., III, 1956, 288); То бувало нікому на світі не вступить [Йосип], не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай (Мирний, IV, 1955, 36); Чу́ти (почу́ти) на вла́сні ву́ха (свої́ми ву́хами) — самому чути що-небудь. [Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Л. Укр., II, 1951, 437); — Що не може бути?! На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (Стельмах, І, 1962, 388); Язик по́за ву́хами (вуши́ма) теліпа́ється (мота́ється і т. ін.) у кого — хтось любить багато говорити. У його язик поза вушима мотається (Номис, 1864, № 12971).

2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (Цюпа, Три явори, 1958, 17); — Чуєте, Гнате. — Та чую ж, — озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (Стельмах, І, 1962, 361).

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. Незграбними пальцями, що ниють від шпарів,.. розв’язую і ніяк не можу розв’язати шворки біля вух шапки (Збан., Єдина, 1959, 12); Із солом’яного дупла, виритого в скирті, обтрушуючись, виліз Шовкун. Весь був у соломі, шапка на ньому обкрутилася вухом наперед (Гончар, III, 1959, 216).

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет. Жінки і дівчата носять цемент у цебриках, у яких крізь вуха просилено дрючок (Фр., I, 1955, 226); Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (Тесл., З книги життя, 1918, 58).

ВУЦВК, невідм., ч., іст. Скорочення: Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. Я.. влаштувався на роботу в редакцію харківської газети "Вісті ВУЦВК" як художник-ілюстратор (Довж., І, 1958, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.