ЦЕ́РКВА, и; р. в. мн. ко́в, ж.

1. Релігійна організація духівництва і віруючих, об’єднана спільністю вірувань і обрядовості. — Отак бути! — сказав староста. — Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться — на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу (Мирний. IV, 1955, 258);[Деві:] Ой, татко, татко! Скажи, за що вони його забили? [Річард:] За книжку.. Там писав він, що образів не треба поважати, що англіканська церква нечестива… (Л. Укр.,III,1952, 17); Католицька церква, римські папи протягом століть вели жорстоку, непримиренну боротьбу проти прогресивних устремлінь людства (Мельн., Обличчя.., 1960, 35); Біблійна легенда про всесвітній потоп всіляко підтримувалась церквою і пануючими класами тому, що вона допомагала їм одурманювати трудящих (Наука.., 7, 1958, 48).

Автокефа́льна це́рква див. автокефа́льний; Відлуча́ти (відлучи́ти) від це́ркви див. відлуча́ти; Отці́ це́ркви див. оте́ць; Служи́тель це́ркви див. служи́тель; Служни́к це́ркви див. служни́к.

2. Будівля, в якій відбувається християнське богослужіння. Хоч позволив пан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати (Шевч., II, 1963, 47); Перебігаючи у хвилястих полях від висілка до висілка, сонце зачервонило маківки церков, найвищі дерева (Гончар, III, 1959, 434); Другого дня Катря витопила раненько й зібралася до церкви (Головко, II, 1957, 215).

Собо́рна це́рква див. собо́рний.

&́9671; З простя́гнутою руко́ю ми́лостиню проси́ти під це́рквою див. рука́; [Іти́, піти́] з до́вгою руко́ю під це́ркву див. рука́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 202.