ПАНИ́Ч, а́, ч.

1. Молодий неодружений син пана, пані (у 1 знач.). — У нашої старої пані Малії паничі були; Таки однолітки зо мною. Вона й бере мене в покої Синкам на виграшку (Шевч., II, 1953, 63); Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? Ага, либонь панич Льольо з сусідньої економії у гості їдуть до двору (Коцюб., II, 1955, 13); Молодий панич, побачивши з вікна медвинського чумака, вийшов на поріг (Стельмах, І, 1962, 384); // перен., ірон., зневажл. Молода людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповідав нічого на Їжакове привітання (Фр., IV, 1950, 64); Тихий і слухняний, до старших привітний, став Шовкун кидатись у вічі старшим.. Зробився паничем хоч куди! (Мирний, І, 1949, 372).

2. Неодружений молодий чоловік, що належав до привілейованих верств населення. Їй одчинив гарний панич у студентському убранні (Л. Укр., III, 1952, 582); — Молоде ж воно, хочеться радості. А тут все сама та сама. — А що ж я їй — паничів зі Львова буду спроваджувати для розривки, чи як? (Хотк., II, 1966, 62); // Зніжений, розпещений молодий чоловік; білоручка. Своїм ніжним білим лицем і тонкими бровами він нагадував Вутаньці панича (Гончар, II, 1959, 168); * У порівн. Шестірний дивився уже паничем, тендітним, чистим паничем; на йому сорочка — як сніг; каптанок — як з голочки (Мирний, І, 1954, 339).

∆ Кру́чені паничі́ див. кру́чений.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 44.