ШПАРГА́Л, а, ч., заст., розм. Старий пописаний папір. — Он, бачите,— каже Гвинтовка,— ідуть у двір, познімавши шапки, ніженські кушніри да салогуби. Які тепер смирні та покірливі, що в мене воли в дворі; а піди поговори з їми в магістраті: там зараз покажуть тобі трухлий шпаргал із вислою печаттю! (П. Куліш, Вибр., 1969, 123); // перев. мн., розм. Рукописи, записи. — Ти дурнісінько тільки сидиш та нидієш над отими шпаргалами. Ти ніколи не будеш магістром,— дражнив Кованько (Н.-Лев., І, 1956, 609); Як знайдеться зайвий час, то ще пориюся у своїх шпаргалах, може, ще що добуду, то теж зашлю (Мирний, V, 1955, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 515.