ХО́ЛОД, у, ч.

1. Низька температура навколишнього середовища (повітря, води тощо). Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Шевч., II, 1953, 358); Юзя лежала, укрита двома ковдрами і хутром, вся посиніла від холоду (Л. Укр., III, 1952, 635); Туман кублився над морем, був лютий холод (Ю. Янов., II, 1958, 190); // Свіжість у повітрі; прохолода. В тих довгих без кінця коридорах було тихо, мертво, віяло холодом, неначе десь глибоко під землею (Н.-Лев., VII, 1966, 11); Рано, за холоду, з росою добре жати. Хруп-хруп, хруп-хруп… Лиш тільки всього й чути (Фр., І, 1955, 61); // Потік, струмінь повітря, що має низьку температуру. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лаві. По хаті пішов холод та вогкість (Н.-Лев., II, 1956, 287); Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима, так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду (Тют., Вир, 1964, 38); // Місце з низькою температурою повітря. Ніби в хаті, На холоді сердешна мати Під тином, знай собі, сидить (Шевч., II, 1963, 118); «Холодно,— дума Сикліта,— витопить би, та нехай! Нехай Маруся прийде, то й витопить і страву зварить, а то ще по холоді ходитиму! (Григ., Вибр., 1959, 29); — Переді мною вже не гора, а стіна. Дряпаюся на неї, дряпаюся — не бере. Навколо якісь кущі, хащі і холод могильний, аж мороз поза шкурою ходить (Тют., Вир, 1964, 17); // Низька температура кого-, чого-небудь. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Коцюб., II, 1955, 352); Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір’ям до батька (Коцюб., II, 1955, 373); // Температура, нижча від нуля. Останнім часом холод почали застосовувати в медицині (Наука.., 10, 1956, 19); // Дуже холодна погода; мороз. Мела страшенна хуга; завірюха крутила; та холод такий, що страшно й носа виткнути з хати (Мирний, II, 1954, 295); У нас стоїть погода: то був страшенний холод — мало не 20, а зараз зірвався такий вітер, що аж гуде (Коцюб., III, 1956, 170); // перев. мн. Час, пора, що відзначається тривалими морозами, низькою температурою повітря. Почались холоди, а на Ганні кожух — латка на латці (Н.-Лев., І, 1956, 108); Осипалося листя, пішли дощі, холоди. Люди на тиф почали хворіти й мерли, як мухи восени (Головко, II, 1957, 19); — В плавнях, бувало, навіть глибокої осені таке кострище розведем, аж гоготить, полум’я вище верб… І купаємось, було, до самих холодів (Гончар, Бригантина, 1973, 126); // перен. Відчуття ознобу від страху, хвилювання, тривоги і т. ін. Володимир звернув у заулок. Призвичаєні до темряви Соломашині очі одразу намацали щось схоже на людину. Холод передчуття заціпенив Володимирові серце (Логв., Літа.., 1960, 238).

∆ По́люс хо́лоду див. по́люс; Шту́чний хо́лод — низька температура середовища, тіла або речовини, що створюється завдяки забиранню від них певної кількості тепла.

◊ [Аж] хо́лод пробіга́є (пробі́г) по́за спи́ною (по́за шкі́рою, по́за плечи́ма, по спи́ні, по шку́рі і т. ін.) див. пробіга́ти; Забира́ється на хо́лод див. забира́тися; Ки́дати (ки́нути) в хо́лод; Ки́дати (ки́нути) то в жар, то в хо́лод (в жар і хо́лод) — виклика́ти сильне хвилювання, страх і т. ін. Від того, що той приймач, а з ним і Москва, були зараз такими близькими і заразом такими недосяжними, Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Коз., Гарячі руки, 1960, 188); В обителі ця звістка [про приїзд Саїда] просто в жар і холод кинула ішанів (Ле, Міжгір’я, 1953, 358); [Мов, як і т. ін.] обдало́ хо́лодом див. обдава́ти; Наганя́ти (наго́нити, нагна́ти) хо́лоду див. наганя́ти; Обдава́ти (обда́ти) хо́лодом див. обдава́ти; Обсипа́є (обси́пало, обси́пле) хо́лодом див. обсипа́ти; Осипа́є (оси́пало) хо́лодом див. осипа́ти; Соба́чий хо́лод — дуже великий холод; Хо́лод і (та) го́лод; Го́лод і (та) хо́лод — стан цілковитої незабезпеченості, злиднів. Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Мирний, І, 1949, 147); [Йоганна:] Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, щоб міг він мати скрізь собі притулок, щоб голоду і холоду не знав (Л. Укр., III, 1952, 162); — А маленьким же — як здумаєш — чого тільки не було йому: і холоду, й голоду,— усе було волам чужим хвости крутить (Тесл., З книги життя, 1949, 24); Хо́лодом пройма́є (пройма́в, пройня́в і т. ін.) див. пройма́ти; Хо́лод поде́р (подра́в) по спи́ні (по́за спи́ною, по́за пле́чі) див. поде́рти; Хо́лод пробира́є (пробра́в, пройма́є, пройня́в і т. ін.) [до кісто́к, від голови́ до ніг, все ті́ло і т. ін.]: а) про відчуття сильного ознобу, замерзання. Холод пробирав до кісток: при цілковитому безсніжжі мороз досягав кільканадцяти градусів (Гончар, II, 1959, 420); Донбасівці стали годувати коней. Вогню не розпалювали. Холод проймав до кісток, земля — замерзла, без снігу (Ю. Янов.. II, 1958, 225); б) про неприємне відчуття від несподіваного, сильного переляку, прикрого спогаду і т. ін. Холод її пройняв від голови аж до ніг, і вона сама не знає — кому і чого уклонилася (Мирний, III, 1954, 49); А громак уже їде вниз, усе вниз… холод проймає душу, на лобі піт виступає (Мирний, І, 1949, 289); Хо́лод пробира́ється (пробра́вся) до [са́мих] кісто́к (за пле́чі і т. ін.) див. пробира́тися.

2. перен. Стан цілковитої байдужості, інертності; відчуття самотності, порожнечі, безнадії. Коли зачинилися двері [в’язниці] — увесь світ зачинився від його. Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом; у душі війнуло холодом… (Мирний, І, 1954, 320); Чим віддячить він їй́ Чи вистачить в нього серця для неї, чи полишить матері на старість лише холод самотності́ (Гончар, Бригантина, 1973, 102); Я брата в світі не залишу; І холодом і тьмою дише Душа, стомившись від життя; Мов плід, що впав завчасно долі, Вона зів’яла в бурях долі, Убита спекою буття! (Лерм., Вибр., перекл. за ред. Рильського, 1951, 66); Холодом обвівається Оксанине серце (Шиян, Переможці, 1950, 58); // Дія, вплив чого-небудь, що викликає відчуття душевної порожнечі, пригнічення і т. ін. Не веселим привітом, не теплом та радістю стріла Уласа його хата; вона дихнула на нього холодом пустки (Мирний, IV, 1955, 256); Сірий похмурий вечір опускався на землю, на панському подвір’ї втихомирились собаки, але палац і досі не світився огнями. Холодом віяло від його колон, холодних і строгих, як усі Стадницькі (Стельмах, І, 1962, 395).

3. перен. Безпристрасне ставлення до кого-, чого-небудь, відсутність зацікавлення, цілковита байдужість. Між одною й другою ложкою борщу подавав [Іван] звістки про страту на смерть.. І все говорилось з таким спокоєм, з холодом навіть, наче факти з середніх віків, які можна згадати, але не можна збагнути (Коцюб., II, 1955, 219); Може бути, що несхожість в поглядах внесла певний холод в відносини подружжя Ковалевських. Так чи інакше, вони розійшлись (Л. Укр., VIII, 1965, 205); // Вияв відчуженості, неприязні, ворожості. Як говорила [мама], то завжди нарозтяг, і хоч річ її була ласкава..— холодом несло від її ласкавої річі [речі] (Мирний, IV, 1955, 335); [Оксана:] Він попрікає мене тобою. Зразу, коли приїхав, зустрів мене ласкаво, а, коли взнав, що ти тут, так холодом од нього і повіяло (Мороз, П’єси, 1959, 37); Мінялись хазяї, але не мінялися опаска і недовіра, настороженість і зверхність, бридливість і холод, гнів і злоба в тих очах, що завжди нагадували йому: — За що ж ми тобі гроші платим́ (Стельмах, II, 1962, 34); До Ліни мачуха незмінно послужлива й навіть запобіглива, і скоріше сама вона могла б нарікати на свою пасербицю за її уперту крижану холодність, якою Ліна карає мачуху за гріх її любові з батьком.. Цей холод і душевну неприступність батько й зараз вловлює в очах Ліни (Гончар, Тронка, 1963, 138); Очі його війнули холодом.— Ти куди звертаєш́ (Тют., Вир, 1964, 98).

◊ Хо́лодом повіва́є див. повіва́ти; Хо́лодом пові́яло див. пові́яти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 113.