ТЕ́РМИ, терм, мн.

1. іст. Громадські лазні в стародавньому Римі з приміщеннями для гімнастики, гри в м’яч, бесід і т. ін. Всі, всі упали до землі Перед Петром. І повели До себе в терми на вечерю Того апостола… (Шевч., II, 1963, 283); Наше діло було б: прогулянки, книги, Поле, терми, гаї та джерела дальні. Ото б радість була, безтурботна втіха… (Зеров, Вибр., 1966, 342).

2. геол. Теплі та гарячі підземні води й джерела. Джерела з теплою водою називаються термами (Курс заг. геол., 1947, 127); Сірчасті терми.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 87.