СПОРИ́Ш, у́, ч., бот. (Роlygопит L.). Рослина родини гречкових з дуже галузистими або прямостоячими стеблами, яку використовують у народній медицині як в’яжучий і сечогінний засіб. Позаростали стежки-доріжки, Де походили козакові ніжки, Позаростали споришами, Де походили з товаришами (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 357); Двір заріс споришем та зеленів, неначе луки повесні (Коцюб., І, 1955, 43); На зарослій дрібним споришем і травою дорозі, де тільки біліють неглибоко вибиті колії, з’являється постать Данила Заятчука (Стельмах, II, 1962, 167); * У порівн. Лемківка притоптана та завіяна пилом, мов той спориш на вигоні (Кос., Новели, 1962, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 574.