СМЕРТЕ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який призводить до смерті, має своїм наслідком смерть (про рану, хворобу і т. ін.). Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях (Л. Укр., І, 1951, 433); З тюремних стін винесе [Мирон] зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу (Фр., І, 1955, 236); // Вживання або вдихання якого викликає смерть (про отруйні речовини). Василь у цю ніч думав про те, коли ж дасть смертельну отруту ще одному імператору Візантії (Скл., Святослав, 1959, 619); Леткі речовини, які виділяють деякі рослини, отруйні для багатьох бактерій, паразитичних грибів, квіткових рослин.. Смертельні вони і для тварин (Мікр. ж., XXII, 6, 1960, 32); // Який загрожує смертю, може привести до загибелі, смерті. На зневагу чужинця відповідає [красуня] смертельним ударом (Хотк., II, 1966, 375); Рятівне коло траншей перетворилося для німців на смертельний зашморг (Збан., Таємниця.., 1971, 254); Смертельний риск.
◊ Би́ти смерте́льним бо́єм див. бій; Смерте́льна хва́тка — те саме, що Ме́ртва хва́тка (див. ме́ртвий). Гнат, розуміючи, що це кінець, впав на луку сідла і вхопився за нього руками смертельною хваткою (Тют., Вир, 1964, 71); Смерте́льний бій див. бій; Смерте́льний ви́падок — випадок серйозного захворювання, тяжкої травми, що може закінчитися або закінчується смертю. — Що надзвичайного в тому, що викликали професора? Це тільки в нашому обивательському містечку люди такі провінціали, що за їх поняттям професора викликають тільки у смертельних випадках (Вільде, Сестри.., 1958, 98).
2. Який супроводить смерть. Всюди смертельне хропіння, крик, рев роздирали небеса (Кобр., Вибр., 1954, 183); Смертельний стогін.
Смерте́льна блі́дість — надзвичайна блідість. Зиркнувши на мене, вона раптом стихає, усмішка геть зникає їй з обличчя,— воно вкривається смертельною блідістю (Кол., На фронті.., 1959, 28); Смерте́льна ти́ша — цілковита тиша. Лазар побачив поле й почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу (Коцюб., II, 1955, 198); Смертельна тиша опанувала весь будинок (Собко, Зор. крила, 1950, 90); Смерте́льний сон — смерть.
3. Те саме, що сме́ртний 1. Зважав [вважав] я вас, царі, богами, Гадав: хто вам отут суддя? Ви ж, бачу, рівні серцем з нами, Смертельні також, як і я. І ви повалитесь без сили, Як листя з дерева старе (Граб., І, 1959, 276); // у знач. ім. смерте́льні, них, мн. (одн. смерте́льний, ного, ч.; смерте́льна, ної, ж.). Люди; протилежне безсмертні. Ніжна й смутна, блискучими слізьми зрошаючи очі, Так удається Венера [до Юпітера]: «О ти, що ділами смертельних І несмертельних одвіку владаєш і мечеш перуни! Що мій Еней заподіяти міг проти тебе такого..?» (Зеров, Вибр., 1966, 227).
4. Те саме, що сме́ртний 2. [Кассандра:] Не буду я ні прясти, ані ткати. Жалобні шати маю, а на покрив смертельний ти сама давно напряла (Л. Укр., II, 1951, 262).
Від коли́ски [аж] до смерте́льного кори́та — від народження до смерті. Їм то приємність чинить — не дати мені ані на хвилю супокою, пекти і смалити мене на вільнім огні від колиски аж до смертельного корита! (Фр., III, 1950, 123); На смерте́льній посте́лі [бу́ти (лежа́ти)] див. по́стіль; Смерте́льне ло́же — те саме, що Сме́ртне ло́же (див. ло́же1). Щось непотрібне і легке було у них [словах], так наче хорий потішав хорого на смертельному ложі (Коцюб., II, 1955, 217); Все про себе він міг би розповісти хіба тільки на смертельному ложі (Вас., IV, 1960, 7).
5. перен. Який досяг найвищого ступеня свого вияву; надзвичайно сильний. Холод смертельного болю й розпуки Стиска моє серце, затемнює світ (Фр., XIII, 1954, 27); Зв’язані кури тріпотіли у кошиках, виривалися з них, падали на тротуари і били крилами об камінь з смертельним жахом (Коцюб., II, 1955, 361); Жінка іронічно усміхається, а широко розкриті очі швидко бігають з смертельною тривогою… (Л. Укр., III, 1952, 577); Раптом одчув [Давид] у собі таку смертельну тугу, мов серце хто взяв і здавив у холодній слизькій руці (Головко, II, 1957, 83); Смертельна втома; Смертельна образа; Смертельна небезпека.
◊ Смерте́льний во́рог — непримиренний, лютий ворог. Корінці чисті, здорові, не знають ще свого смертельного ворога (Коцюб., І, 1955, 206); Яресько, стиснувши зуби, випускав з берега по них кулю за кулею, бачив, як падає у воду то один то другий з смертельних його ворогів (Гончар, II, 1959, 251); Смерте́льний гріх — те саме, що Сме́ртний гріх (див. сме́ртний). — Піп панотець не велить і каже, що гріх смертельний туди ходити (Кв.-Осн., II, 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 398.