СЛУ́ХАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і неперех. Спрямовувати слух на створювані ким-, чим-небудь звуки; намагатися сприймати що-небудь слухом. — Занишкніть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу (Котл., І, 1952, 249); [Запорожець:] А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі (Шевч., І, 1963, 98); В темний вечір зим холодних В парту кинувши книжки, Ми збирались коло грубки Слухать нянині казки (Щог., Поезії, 1958, 187); На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку.. і слуха (Коцюб., І, 1955, 148); Гаї шумлять — Я слухаю (Тич., І, 1957, 15); Стоїть Катря, слухає й не чує нічого (Головко, II, 1957, 235); Йшли попід горою травами з тобою, слухали дівочу пісню на горі (Гонч., Вибр., 1959, 30); * Образно. Слухає далеч орлина звитяжної пісні мотив (Сос., II, 1958, 461); // Сприймаючи слухом, чути що-небудь; напружено вслухатися, прислухатися до чого-небудь. Еней наш насторочив уха, Мов чоловічий голос слуха, Те чує і старий Анхиз (Котл., І, 1952, 155); Пустив [надзиратель] її до кімнати й причинив двері назад, але не замикав. Став тихенько коло дверей і слухав (Хотк., І, 1966, 174); Витягає [поранений] великого залізничного годинника. Прикладає до вуха, слухає, чи йде (Довж., І, 1958, 59); Хотілося ще й ще слухати його густий, приємний і щирий голос (Десняк, Вибр., 1947, 193); Забилось серце. Слухать став: о, як вона співає! (Тич., І, 1946, 124); Настя вхопила.. млинець, похапцем накинула свиту і побігла слухати до сусіди під вікно (Н.-Лев., VI, 1966, 363); // Прислуховуючись, вникати в що-небудь, намагатися зрозуміти що-небудь або дізнатися про щось. В городі він живе у свого родича столяра, слухає розмови робочого люду, вчиться пісень (Коцюб., III, 1956, 28); // Вислуховувати кого-, що-небудь. Всі Бертольдові погрози Слухав [поет] мовчки, усміхався (Л. Укр., І, 1951, 385); Він умів не просто слухати, а викликати у свого співрозмовника бажання висловити все, що важким тягарем лежало на серці (Тулуб, В степу.., 1964, 214); Вона слухає уважно, нотує в пам’яті їхні скарги і почуває,.. як ніби м’якшають, відходять душею ці люди, що їм уже, здається, й скаржитись набридло (Гончар, Тронка, 1963, 80); // Сприймати органами чуття, відчувати що-небудь. Нам слухать тільки тут безсонними ночами, як пахнуть дерева і лопотить огонь… (Сос., І, 1957, 284); Мабуть, він перебував у такому віці, коли музику слухають ще ногами (Сенч., Опов., 1959, 41).
◊ Джмелі́в слу́хати див. джміль; Кра́єм ву́ха слу́хати див. край1; Одни́м ву́хом слу́хати див. оди́н; Слу́хати обома́ ву́хами — намагатися уважно сприймати слухом, бути уважним; Слу́хати че́рез верх див. верх.
2. перех. Вислуховуючи, визначати стан і роботу внутрішніх органів (серця, легенів, бронхів). Розбудила [Тамара] Марину Хомівну, Віру. Зібралися вони біля неї, слухали серце, чи не б’ється (Хижняк, Тамара, 1959, 190).
Слу́хати пульс — дотиками пальців рук визначати кількість поштовхоподібних коливань стінок кровоносних судин, що характеризує стан серцево-судинної системи. — Ви не захворіли часом? — Мирослава звичним рухом лікаря взяла його руку і стала слухати пульс (Головко, II, 1957, 443).
3. перех. Публічно розглядати судову справу, заслухувати показання підсудного. — Підсудний Іван Орлюк, у вас під час арешту знайшли серед речей оце. Що це? — запитав військовий юрист Величко, слухаючи зізнання підсудного у військовому трибуналі (Довж., І, 1958, 281); // Заслухувати що-небудь, виголошуване на зборах, засіданні і т. ін., з метою розгляду, оцінки і т. ін. Народний комітет слухав її уважно, коли вона говорила (Кучер, Полтавка, 1950, 33); — Що ж там на зборах, Мироне, слухали-ухвалили? (Стельмах, II, 1962, 44).
4. перех., розм. Вивчаючи щось, відвідувати лекції, заняття або бути присутнім на лекціях, заняттях. Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (Довж., І, 1958, 21).
5. перех. Дотримуватися чиїх-небудь порад, прохань, повчань; слухатися. Слухай агронома — буде вдосталь хліба вдома (Укр.. присл.., 1955, 369); Не слуха Чіпка материної ради. Степ, привілля,— от що йому сниться! (Мирний, І, 1949, 163); — Молоді, слухайтеся у всьому старших. Про лікування ран слухайте старого Бовдюга (Довж., І, 1958, 239); // часто із запереч. не. Брати до уваги чиїсь слова, зважати на кого-, що-небудь. Людей слухай, а свій розум май (Номис, 1864, № 6144); — Та де там воно є! — Свиня йому мовляє, — Брехня! Не слухай! Я ж була, І їла, і пила, Всі заходеньки обходила, І смітники, І суточки, А доброго нічого там не вздріла (Гл., Вибр., 1951, 45); Надаремне Остап запевняв, що він чужий тут, надаремне оповідав, як він опинивсь у плавнях,— його не слухали, як не слухали лементу жінок, прокльонів Раду (Коцюб., І, 1955, 377); Дітвора.. бігала боса по нерозталому снігу, не слухаючи звичних материнських погроз і проклять (Довж., І, 1958, 173); [Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання, бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Л. Укр., II, 1951, 381); — Слухай його нахвалки. Завжди галасує про одне, а робить інше (Гончар, III, 1959, 181); — І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! — затарабанила Олена (Стельмах, І, 1962, 572).
І слу́хати не хо́че (не хо́чу, не хоті́в і т. ін.) — хто-небудь категорично відмовляється від чогось. Пішов брат випровадити бабу. Баба й слухати не хоче (Коцюб., І, 1955, 457); — Ні, Терентію, так не можна. Не можна, не можна, не можна. І слухати не хочу. Неподобство (Довж., І, 1958, 452); Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], «хоч до двадцяти років погуляю!» Але потім став потроху звикати до цієї думки, тим більш, що і самому було важко (Головко, II, 1957, 512); Слу́хати ле́кції (ле́кцію) див. ле́кція; Соба́ка б його́ слу́хав! — уживається як лайливий вислів на адресу того, хто обманув кого-небудь або дав невдалу пораду. Собака б його слухав! (Номис, 1864, № 13084).
6. перех., розм. Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиїсь накази, розпорядження; слухатися. — Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом, бо в Козельці на раді всі полковники, осаули, сотники, всі значні козаки присягли мене слухати (П. Куліш, Вибр., 1969, 85); — Ти тепер найстарший у громаді,— гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути, а всі тебе мають слухати (Март., Тв., 1954, 178);— Остапе, аж дивно мені — отак тебе воли слухають! (Головко, II, 1957, 210); Навіть Левкове відвідування Тетяни не викликало ніяких розмов, бо це була воля батьків, а їх треба слухати, чи то вони посилають на якусь роботу, чи на заручини (Стельмах, І, 1962, 68); *Образно. Розуму серце не слуха і тяжко у грудях щемить… (Сос., II, 1958, 470); // Вимушено зважати на щось. Я роблю, що можу, хоч можу я дуже небагато, бо от навіть з великим трудом дописую сей лист — нога не дає, нагадує, що мушу її слухати передовсім іншим (Л. Укр., V, 1956, 63); // перев. із запереч. не. Підкорятися кому-, чому-небудь, слухняно діяти (про керовані механізми, предмети або частини тіла). Василь теж став як укопаний і не зна більш, що й казати. На думці ж то й багато дечого є, так язик не слуха (Кв.-Осн., II, 1956, 36); [Елеазар:] Хоч рук моїх послухалася арфа, але не слухає ні рало, ні сокира (Л. Укр., II, 1951, 137); Не можу… Не слухають ні руки, ні ноги… І голосу немає… (Хотк., І, 1966, 69).
Слу́хай [мою́] кома́нду!; Слу́хати кома́нду! — підготовча військова команда, після якої дають конкретний наказ, розпорядження. — Слухай мою команду! — вигукнув Марко, уже тут призвичаюючись до військового діла (Тют., Вир, 1964, 288); [Бухта:] Слухать команду. Узять швабри, шланги (Корн., І, 1955, 45).
7. тільки наказ. сп. слу́хай, слу́хайте, перех., розм. Уживається при звертанні до кого-небудь перев. на початку розмови для привернення уваги. — Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! (Вовчок, І, 1955, 51); — Слухай, Пауль,— перериває мої думки Петер.— Ти ж не стріляй у нашого брата (Кол., На фронті.., 1959, 14); Він озирнувся й гукнув до своїх ремісників: — Грицю, Лаврін, сюди! Слухайте, щоб у школу ні ногою (Панч, Гарні хлопці, 1959, 18).
8. тільки 1 ос. слу́хаю, перех. Уживається як відповідь підлеглої особи на розпорядження або оклик, яка указує на прийняття цього розпорядження до виконання або на готовність (при оклику) виконати щось. — Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню!.. — Слухаю пана (Коцюб., II, 1955, 396); Досить, здається, Брянському хоч уві сні окликнути його, як Шовкун одразу тихо відгукнеться: — Я вас слухаю (Гончар, III, 1959, 27); — Охрім,— покликав Чугай когось із темряви. Шустрий боєць прибіг швидко і нечутно.— Слухаю (Тют., Вир, 1964, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 382.