СВІТИ́ЛО, а, с.

1. Небесне тіло, яке випромінює світло. Марс — порівняно невелике світило в групі дев’яти планет сонячної системи (Наука.., 10, 1956, 29); Рожеве сонце висувалося щораз вище з-за виднокруга, і зоря ранішня блідла перед найбільшим божим світилом (Мак., Вибр., 1954, 66); Сонце ще не зайшло, а вже виплив місяць, якось непомітно виступив з млистого туманного небосхилу, і вже вони, обидва світила, освітлюють цей тихий, більше степовий, ніж луговий простір (Гончар, Маша.., 1959, 39); * Образно. Чорні горя крила Не затемнять прекрасного світила Душі (Мисик, Біля криниці, 1967, 269).

Нічні́ світи́ла; Світи́ла но́чі — зірки й планети; Світи́ло дня; Де́нне світи́ло — сонце; Світи́ло но́чі; Нічне́ світи́ло — місяць. Світило ночі, з висоти йому дорогу освіти (Гонч., Вибр., 1959, 135); Давні китайці за суто формальними геометричними ознаками вважали, що колесо є «братом Місяця». Саме з його допомогою вони й прагнули дістатися до нічного світила (Наука.., 4, 1966, 13).

2. чого, яке, перен. Людина, що прославилася в якій-небудь сфері діяльності; знаменитість. — Се буде гординя мого життя, світило цілої родини, се чоловік будучини! — мовляв він часто до своєї жінки (Коб., І, 1956, 67); Віденське світило дивиться на мене трохи менш оптимістично (Л. Укр., V, 1956, 419); Юлія Андріївна сиділа боком до чільного стола, за яким, наче в президії зборів, засідали медичні світила (Дмит., Обпалені.., 1962, 98).

3. діал. Церковна свічка. Несуть тіло до гроба без кадила, без світила (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 88.