РІВНОВА́ГА, и, ж.
1. Стан нерухомості, спокою, в якому перебуває яке-небудь тіло під дією рівних, протилежно направлених сил. Притягання земних тіл можна виявити в тих випадках, коли сила тертя не може бути перешкодою, тобто у випадках рівноваги тіл (Цікава фізика.., 1950, 91); Світ є рухома матерія. Але в процесі руху можлива тимчасова рівновага, відносний спокій того чи іншого матеріального тіла в одному будь-якому стані (Логіка, 1953, 79).
∆ О́ргани рівнова́ги — органи людини, більшості тварин та деяких рослин, які реагують певним чином на зміни положення тіла в просторі. Особливо слід спинитися на органах рівноваги, анатомічно зв’язаних з органами слуху (Метод. викл. анат.., 1955, 194); Рівнова́га сил, мех. — зрівноваження дії кількох сил на тіло. Якщо на тіло діє кілька сил, то може статися, що вони разом не змінять його швидкість, тобто не нададуть йому прискорення. Такий випадок називається рівновагою сил (Курс фізики, І, 1957, 72).
2. Стійке положення кого-, чого-небудь у просторі. Повідкидавши, ніби для рівноваги перевантажених черев, свої туші на спинки стільців, чоловіки, сонні й пересичені, ліниво смоктали пиво (Вільде, Сестри.., 1958, 194); Костецький, широко розставивши ноги для рівноваги, стояв у човні (Перв., Дикий мед, 1963, 231); На носі лежав, намагаючись дотримуватись рівноваги і не розхитувати човен, Вітя Огрінчук (Собко, Скеля.., 1961, 128); // перен. Спокійний душевний стан людини. Вона сиділа перед ним спокійна, врівноважена, сама дивуючись цій раптовій рівновазі (Рибак, Зброя.., 1943, 179); Зла рішучість, що охопила була його серце, потроху вляглася, прийшов бездумний спокій і рівновага (Кол., Терен.., 1959, 294).
◊ Вибива́ти (ви́бити) з рівнова́ги див. вибива́ти; Виво́дити (ви́вести) з рівнова́ги кого — позбавляти кого-небудь спокою, терпіння, витримки і т. ін. Там [в операційній] при світлі корабельних акумуляторів ворожив над столом спокійний і якийсь наче кам’яний Заброда. Ніщо його, здається, не турбувало, ніщо не могло вивести з рівноваги (Кучер, Голод, 1961, 115); Вихо́дити (ви́йти) з рівнова́ги див. вихо́дити; Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти і т. ін.) рівнова́гу: а) не міцно, не твердо стояти, триматися і т. ін., падаючи, хитаючись. Як уві сні, гойдалася вона в сідлі, і Настя не раз підхоплювала її, коли вона втрачала рівновагу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 183); Симон втратив рівновагу, змахнув руками й, тягнучи за собою віжки, важко гепнувся на землю (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 120); Старі здригнулися від несподіванки, баба схопилася за серце, дід уп’явся з усієї сили в спинку стільця, щоб не загубити рівноваги (Ю. Янов., І, 1954, 115); б) перебувати в стані нервового збудження, хвилювання, роздратування і т. ін., втрачати спокій, самовладання, терпіння. Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою і майже ненависно поглянула на безтурботного Тихона (Горд., Дівчина.., 1954, 211); З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу (Коцюб., І, 1955, 43); Душе́вна рівнова́га — стан спокою, відсутність переживань, хвилювань і т. ін. Пора цілковитої душевної рівноваги і спокою, яку переживав Андрій, тривала недовго (Гур., Життя.., 1954, 338); Зберіга́ти (зберегти́) рівнова́гу — не втрачати спокою, самовладання, терпіння і т. ін. Хмельницький зберігав рівновагу і спокій, які не давали змоги відгадати майбутні наміри гетьмана (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 189); Утри́мувати (трима́ти, утри́мати і т. ін.) рівнова́гу — певними зусиллями зберігати стійке положення. Десяцькі з двох боків за ніжки придержали ослона, а Пігловський став обома ногами на дошку і, тримаючи рівновагу, дрібно пішов по ній (Стельмах, І, 1962, 465); Дівчина боялася, що я не втримаю рівноваги й звалюся вниз (Сміл., Сашко, 1954, 205).
3. перен. Стійке співвідношення між чим-небудь, урівноваження одного іншим. Порушення капіталізмом рівноваги між експлуатацією землі і удобрюванням землі не викликає сумніву.. (Ленін, 7, 1970, 112); Де не було рівноваги між теорією і практикою, там не було для них моральної правди, сильного переконання про те, що зле, а що добре (Кобр., Вибр., 1954, 32); Підтримування рівноваги в утворенні і віддаванні тепла, яке завжди відбувається в організмі, називається теплорегуляцією (Анат. і фізіол. люд., 1957, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 550.