Про УКРЛІТ.ORG

рушниця

РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (Н.-Лев., II, 1956, 434); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Донч., II, 1956, 43).

Поста́вити гвинті́вку (рушни́цю і т. ін.) на бойови́й звід див. поста́вити1.

∆ Мисли́вська рушни́ця — вогнепальна зброя для полювання. Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (Тулуб, В степу.., 1964, 381); Протита́нкова рушни́ця, військ.— важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Перв., Дикий мед, 1963, 245).

◊ Ста́вити (поста́вити) під рушни́цю, військ., дорев.— з метою покарання примушувати стояти якийсь час у повному озброєнні й спорядженні; Ста́вити (поста́вити, зіста́вити і т. ін.) рушни́ці в ко́зла (в ко́зли) див. ко́зла; Стоя́ти під рушни́цею, військ., дорев.— бути у повній бойовій готовності.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 919.

вгору