РО́ЗПАЛ, у, ч.

1. Дія за знач. розпали́ти, розпа́лювати. — Ти не сердься, що я взяв для розпалу книжку з столу. Вона стара була й пошарпана (Ю. Янов., II, 1958, 61); Жінки кололи лучину на розпал (Головко, II, 1957, 608).

2. Стан найвищого напруження, найповніший вияв чого-небудь. Дьяконов пот-рапив у Строганівку.. в розпал весняних робіт (Гончар, II, 1959, 58); Серпень — найбільш малохмарний місяць. Рослини святкують розпал світлої пори року (Хлібороб Укр., 7, 1967, 39).

3. Велике внутрішнє збудження, нервове піднесення. В розпалі чого тільки не наговорить жінка. Ледарюгою Остапа назвала (Горд., II, 1959, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 755.