ПІДКО́ВА, и, ж.

1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварини. Устав [Осел] на рівні ноги і, обернувшися задом до Льва, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька, блискуча підкова (Фр., IV, 1950, 52); Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали (Довж., І, 1958, 227); * У порівн. Серед цього амфітеатру гір в середині круга стоїть невисока гора, кругла, вся вкрита ялинами, неначе хто кинув в цей пишний кружок якусь мохнату шапку, а кругом цієї зеленої шапки обвивається підковою зелений Дунаєць (Н.-Лев., II, 1956, 414); // перен. Те, що формою схоже на таку пластину. Над непроглядною смугою обрію пригасала, пломеніючи, розпечена місячна підкова (Коз., Вибр., 1947, 98); Балка нагадувала приблизно велетенську підкову, що охоплювала своїми боками ціле поле (Ю. Янов., І, 1958, 151).

2. Металева пластинка, що набивається на спід взуття для збереження підметки або набійки. Тимоха козак штепний був: ..чоботи — одні на ногах, а другі — вже в дьогтю так і мокнуть, щоб тільки задумав, надів і щеголяй [франти]; одні з підковами добрими, а другі на гвіздочках (Кв.-Осн., II, 1956, 254); Коли моя нога здіймається для нового кроку, — я бачу слід од своїх залізних солдатських підків (Кол., На фронті.., 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 437.