ПТА́ШКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до птах 1 і пта́ха. Всяка пташка своє гніздо знає (Номис, 1864, № 9480); Пташки співають голосно, І річечка блищить (Гл., Вибр., 1951, 175); — А доки ми оце будемо протирати очі?.. Рання пташка дзьобик набиває, а пізня очиці протирає (Н.-Лев., І, 1956, 129); — Сьогодні ж ранком пташка билася у вікно, так і думала [Катерина], що від Івася звістка буде (Чорн., Визволення, 1949, 120); Коли Іван доспівав пісню, Хлипало, не давши в’язням опам’ятатися, озвався з-за дверей украдливо: — Рано пташка заспівала, коли б кішечка не вкрала… (Збан., Єдина, 1959, 154); * Образно. Відчинивши хвіртку до свого двору, Георге розводить руки і ловить свою чорняву пташку, що летить до нього, не відчуваючи землі (Чаб., Балкан. весна, 1960, 274); * У порівн. А Настуся по садочку Пташкою літає (Шевч., II, 1963, 188); Поспішаючи до школи, щебечуть діти, як пташки (Сос., II, 1958, 495); // збірн. Птахи. [Кобзар:] І звірина спить у лісі, пташка — в діброві, рослина — у полі… (Мирний, V, 1955, 110); Артем Сидорович навчив Данила любити землю і травинку, воду і пташку (Коп., Лейтенанти, 1947, 115); // У пестливому звертанні до дитини, дівчини, жінки. — Бабусенько! Скажи мені, де я? — В Лебедині, моя пташко, Не вставай: ти хвора (Шевч., І, 1963, 127); [Xведоска:] Як ти сказав мені біля воріт? [Роман:] Пташко моя! (Кроп., II, 1958, 53).
◊ Би́тися як пта́шка див. би́тися.
2. перен., розм., ірон. Те саме, що птах 2. — Та оце, мабуть, чи не сама Наталія Андріївна! «Побачу, що то за пташку Марко впіймав», — думаю (Вас., II, 1959, 310).
◊ Не на́шого пера́ пта́шка див. перо́; Пта́шка бо́жа — безтурботна людина. Такою зросла ця, так би мовити, божа пташка під.. батьківськими крилами (Ле, Міжгір’я, 1953, 23).
3. розм. Позначка на папері у вигляді двох рисок, що утворюють гострий кут, звернений донизу. Схвильований і червоний з напруги.. Кривенко твердим, як цвях, олівцем карбував пташки над прізвищами тих, що вже явилися (Мик., II, 1957, 513).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 380.