ПРИКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.
1. Приставляти що-небудь впритул до чогось; притуляти. Журба.. прикладає бінокль до очей, бачить її, бачить біля плеча характерну родимку (Епік, Тв., 1958, 537); Поруч із великою діркою він продрав ще одну маленьку й приклав до неї око (Панч, II, 1956, 182); Їй було душно, ..і вона прикладала руку до шибки, щоб, нахолодивши, приложити до лиця (Мирний, IV, 1955, 133); // Щільно притуляти що-небудь до тіла на тривалий час з лікувальною метою, іноді прив’язуючи. — Я його вилікую. Треба компрес на голову. До п’ят землі прикласти (Донч., VI, 1957, 10); Гошка тепер лежав на персидському м’якому диванчику і прикладав до голови горілчані компреси (Тют., Вир, 1964, 394); Прикладати п’явки; // чим. Кладучи що-небудь зверху на щось, притискати. Не лише пан, пані і всі слуги позасипляли, як би їм хто каменем голову приклав, але навіть пси та й сторожа.. запала у глибокий сон (Кобр., Вибр., 1954, 178).
Приклада́ти (прикла́сти) па́льця, іст. — замість підпису залишати слід на папері від пальця, вмоченого в чорнило. Мов до причастя, схиляючи голови, люди підходили до приговору, ..ставили хрестик чи прикладали пальця і полегшено зітхали, неначе після важкої роботи (Стельмах, І, 1962, 627); Приклада́ти (прикла́сти) печа́тку (печа́ть) — те саме, що Ста́вити (поста́вити) печа́тку (див. поста́вити); Приклада́ти (прикла́сти) ру́ку до кашке́та (ша́пки і т. ін.): а) відповідним жестом вітати кого-небудь або прощатися з кимсь (перев. у військових). — Дві пари білизни, дводенний запас харчів. Явка без запізнень. Можете йти. Дорош приклав руку до картуза, зробив поворот і пішов до дверей (Тют., Вир, 1964, 196); б) відповідним жестом виражати пошану в певних ситуаціях (перев. у військових). Раптом він [поліцай] встав, приклав руку до кепі й застиг так (Коцюб., II, 1955, 402); Той.. послужливо приклав до шапки руку і трохи нахилився із сідла, готовий слухати, що йому скажуть (Тют., Вир, 1964, 463).
◊ Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) кого — про людину добру, з лагідною вдачею або про людину, що удає з себе добру, лагідну. Став Панкратій Семенович таким запобігливо-солоденьким, таким м’якеньким, що хоч до рани прикладай (Коз., Блискавка, 1962, 173); Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Ірчан, II, 1958, 264).
2. Кладучи, додавати що-небудь до чогось. От маю Вас просити.. відіслати Гладиловичеві осю картку віршів, що тута прикладаю (Л. Укр., V, 1956, 44); Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок (Черемш., Тв., 1960, 104); — Мій Семен хазяйновитий, — сказав старий і забрав з тарілки удовині гроші, приклав свої, кинув у капшук і оддав до рук Семенові (Н.-Лев., IV, 1956, 172); Вони разом написали листа, приклали до нього плівку з відбитком готового шва і всі дані про зварювання (Собко, Біле полум’я, 1952, 288); // Доповнювати розповідь, пісню і т. ін. Не раз, було, до деяких пісень прикладає Ганна слова про своє горе (Н.-Лев., І, 1956, 93); * Образно. Настя грала і серця прикладала до гри, бо то ж він сам просив її грати (Л. Укр., III, 1952, 588).
◊ Приклада́ти до жа́ру (до пече́ного) вогню́ — дошкуляти чим-небудь комусь, збільшуючи неприємність, горе і т. ін. Якби Василь знав, що в ці роки коїлося в серці Лукії, то співанкою не прикладав би до жару вогню (Чорн., Пісні.., 1958, 5); До лиха — та ще лихо; до печеного — та ще вогню прикладають [люди]… (Мирний, III, 1954, 16).
3. у чому, до чого. Застосовувати що-небудь, виконуючи або здійснюючи щось. — Що ж тепер робити. думаєте?.. — Не знаю й що. — Як! — знання свої в житті прикладайте (Тесл., З книги життя, 1949, 127); Уявляю собі, як трудно такому видавцеві або редакторові, напр., альманаху — прикласти той принцип до діла (Коцюб., III, 1956, 261); Прийшовши на завод, вони хочуть прикласти їх [нові методи] до всього, на що потрапляв їх погляд (Шовк., Інженери, 1956, 161); — Ви подивіться — он у мене лежать книжки і плани. Скільки хитрощів і вміння треба було мені прикласти, щоб зібрати їх усіх докупи! (Ю. Янов., II, 1958, 122).
◊ Нія́к голови́ (ро́зуму, ума́) не прикладу́ — не можу здогадатися, зрозуміти. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (Стельмах, Правда.., 1961, 161); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (Кучер, Трудна любов, 1960, 70); Приклада́ти (прикла́сти) си́лу (пра́цю, ру́ки і т. ін.) — те саме, що Доклада́ти (докла́сти) зуси́ль (сил, рук, пра́ці і т. ін.) (див. доклада́ти). Молодим, гарячим серцям було куди прикласти свою силу, енергію (Наука.., 10, 1958, 2); В стіжках стояло жито.., до котрого вони [Карпо і Мотря] приклали більше праці, ніж батько та мати (Н.-Лев., II, 1956, 294).
4. Знаходячи відповідність, пристосовувати що-небудь до когось, чогось. «Моя жінка вільна розпоряджувати своїм часом, як хоче», — говорив він бувало і широко прикладав се правило до самого себе (Л. Укр., III, 1952, 592); Слово «безсмертя», яке ми частенько прикладаємо до тих чи інших явищ мистецтва, — звичайно, лише умовність (Рильський, Веч. розмови, 1964, 173); По відношенню до давніх російських пам’яток критерій «літературності», який застосовується до явищ нової літератури, далеко не завжди можна прикласти (Рад. літ-во, 3, 1957, 34); Не про все в сьогоднішній газеті вичитаєш. А коли і вичитаєш або почуєш підходяще, то ще треба до свого, сільського, прикласти (Жур., Дорога.., 1948, 164); // до кого, розм. Стверджувати наявність близьких стосунків з ким-небудь. [Марина:] Якось непристойно: Никодим з двору і я з двору. Та ще той Франц там, щоб не подумали, що я за ним, і так його до мене справді прикладають (К.-Карий, І, 1960, 455); Такий неймовірний чоловік у мене, що до всякого мене прикладає (Сл. Гр.).
5. також без додатка, діал. Говорити що-небудь доречне в певній ситуації примовками, приказками і т. ін. [Горпина:] Та й уміє ж [Гострохвостий] тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Єфросина. Ще й недавно познайомились з Єфросиною, а вже перейняли од неї язичка… (Н.-Лев., II, 1956, 499); // Плачучи, промовляти що-небудь. Дитина кричить у колисці, а вона собі по коморі тужить та прикладає (Барв., Опов.., 1902, 111); // зневажл. Вигадувати що-небудь на когось, насміхаючись. «Невисока [дівчина], — каже [Хведір], — худощока, на п’яті більмо, зашморгом дивиться, навзаводи сміється, ноги — хоч палі бий, на шиї хоч обіддя гни», — так як почне, як почне прикладати такого, що й написати вже не можна, то так і покотишся з реготу (Хотк., І, 1966, 76); [Іван:] От добре моєму побратимові Семенові, що йому й на думку не спада женитись! [Семен:] От чортів парубок, яке приклав! (Кроп., І, 1958, 85); // зневажл. Обзивати кого-небудь якось. «Рудий шершень! Зизоока звірюка! Голомоза мацапура!» Звісно, жінка, то вже до ладу прикладе… (Вовчок, VI, 1956, 279); — Хоч я, по-вашому, й дура, хоч яке хочете ще ймення прикладайте, я не озьму [візьму гроші] (Кв.-Осн., II, 1956, 298); // кому. Вигадувати яке-небудь пестливе ім’я або якесь прізвисько на когось. Пилипко її справді втішив. Не було тих любих назвів [назв], щоб вона йому не прикладала (Мирний, IV, 1955, 296); Її чоловік.. любив прикладати смішні прізвища сусідам (Н.-Лев., III, 1956, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 636.