ПО́СТУВАТИ, ую, уєш, док. Дотримувати посту; постити. — Черниця.. постує, а рибки, як на горе, нема… (Вовчок, VI, 1956, 326); [Єпископ:] Ти постуєш? хоч я заборонив для в’язнів піст? Лукавий рабе! (Л. Укр., II, 1951, 498); Мати краєчком хустки витирає очі і питається читальника, чи він постує. — Коли в тебе є панська білорибиця або червонорибиця, то можу й постувати у вас (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 29); // перен. Нічого не їсти, голодувати. Гей, виночерпіє! де ти? Рожі цвітуть на вгороді! Дай серед рож розговіймось: Годі нам постувать! годі! (Крим., Вибр., 1965, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 382.