ПОПРИТИХА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. Притихнути (про всіх або багатьох). [Ганна Семенівна (увіходячи в клас, здивовано):] Що тут таке? Чого це ви порозбігались, як миші? То такий галас були зчинили, що й надворі було чуть, а то враз попритихали? (Григ., Вибр., 1959, 464); А Соловей аж горло надриває І на всі заставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить, На що́ вже горобці — і ті попритихали І прислухатись стали (Гл., Вибр., 1957, 139); Люди в дворі попритихали, немов перед грозою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 230.