ПОДВИ́ЖНИК, а, ч.

1. Людина, яка з релігійних міркувань позбавляє себе життєвих благ; аскет. Кожде слово, кождий рух Флавіана зміцнювали в них [черничках] ту думку, що се дуже святий муж, великий подвижник і угодник божий (Фр., IV, 1950, 154); Два вороновані автомати.. теліпаються на грудях людини, як вериги у подвижника (Загреб., Європа 45, 1959, 48).

2. Самовідданий трудівник. Я шукав колоритну постать для портрета.. Хотілося написати вченого,.. популярного в народі першовідкривача, подвижника науки (Вол., Дні.., 1958, 42); — Садівник і лісівник — два рідні брати. І той і той повинні бути подвижниками (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 39); // Людина, здатна на подвиг, самопожертву для досягнення високої мети. Данте і Шекспір, Гете і Пушкін, Міцкевич і Шевченко — подвижники своєї нації і водночас — світочі людства! (Рад. літ-во, 11, 1967, 53); Максим здебільшого розповідав про великих людей світу, подвижників духу, творців техніки й винахідників (Коз., Блискавка, 1962, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 736.