ПЕРЕКІ́Р, ко́ру, ч., розм.

1. Те саме, що о́пір. І каже Лев: — Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю! (Гл., Вибр., 1951, 110).

Без переко́ру (переко́рів) — без заперечень, не опираючись. Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів: кажуть — значить треба йти і загадане знайти (Забіла, У.. світ, 1960, 132).

2. тільки мн. Взаємні докори, суперечки. — Перші, кажуть, любощі — дурниця… А прохолоне серце — підуть докори та перекори: ланець, голодрабець!.. (Мирний, II, 1954, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 196.