ОЧІ́ПОК, пка, ч.

1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Через намітку [на голові] блищав парчевий очіпок з здоровими золотими й червоними квітками (Н.-Лев., III, 1956, 15); Сиве волосся, що вибивалося з-під очіпка, тепер здавалося ще білішим (Гур., Наша молодість, 1949, 183); * Образно. Йому подобається.. знімати снігові очіпки з кілків у тинах (Григір Тют., Зав’язь, 1966, 38); * У порівн. Хата з хатиною під запрілою соломою, мов з-під зеленого очіпка, дивилась, як сліпий більмами, трьома вікнами через купу гною до повітки (Панч, В дорозі, 1959, 22).

2. рідко. Те саме, що ковпа́к 1. Весь кухонний персонал в білих халатах з білими очіпками на голові. Не кухня, а лабораторія (Вільде, Пов. і опов., 1949, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 833.