ОБСТУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБСТУПИ́ТИ, ступлю́, сту́пиш; мн. обсту́плять; док., перех.

1. Ставати довкола кого-, чого-небудь. Малуша розгублено озиралась на здорових.. хлопців, що обступали її колом (Скл., Святослав, 1959, 67); Побачивши Сагайдачного, козаки обступили його, так що їхати було неможливо (Мак., Вибр., 1956, 464); Народ обступив машину з усіх боків (Довж., І, 1958, 82); // рідко. Те саме, що ото́чувати. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Шевч., І, 1963, 132); Ціла .. громада мала обступити медведяче леговище і очистити його.. від поганого звіра (Фр., VI, 1951, 10).

2. перен. Охоплювати з усіх боків (про дерева, гори, будівлі і т. ін.). Справа і зліва обступають узгір’я кучеряві стіни густого зеленого лісу (Коцюб., І, 1955, 459); Всю садибу обступав навколо старий і похилий тин (Донч., IV, 1957, 42); Серед невеличких майданів тягнуться вгору гострими шпилями церкви: кругом їх лавою обступили крамниці… (Мирний, III, 1954, 75); Кинулися [бійці] за село в гори, що обступили його стрімкими кам’яними мурами (Гончар, III, 1959, 86).

3. перен. Оповивати, затягувати, заволікати (про дим, туман, темряву і т. ін.). Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Янов., IV, 1959, 24); Темрява з кутків давно вже вийшла та й обступила нас немов облога (Л. Укр., І, 1951, 293); Осіння ніч уже обступала станцію (Панч, Мир, 1937, 99); // Заповнювати собою який-небудь простір (про запах). Ситий дух жита обступав кругом (Григ., Вибр., 1959, 307).

4. перен. Повністю оволодівати ким-небудь (про почуття, думки і т. ін.); заполонювати. — Така журба обступала душу, наче й сам я — мов одірвався від гілля (Гур., Новели, 1951, 11); Думки обступили її, повили, як сиві тумани землю… (Мирний, І, 1949, 276); Всі армійські турботи залишилися десь позаду, а нові турботи, інститутські, ще не встигли обступити його (Загреб., Спека, 1961, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 587.