МАНІВЦІ́, і́в, мн. (одн. маніве́ць, вця́, ч.). Кружний, обхідний шлях. Хто ходить на манівці, той падає в рівці (Укр.. присл.., 1955, 275); — Чого це ти, Лукино, вертаєшся додому манівцем? — спитався Улас (Н.-Лев., III, 1956, 341); Їздовий шукав манівців, звертав з засніжених просік і петляв поміж сосон та берез (Ле, Мої листи, 1945, 69); * Образно. Щиро людські чуття, які, може, і були в його душі, давно розгубилися по манівцях життя (Фр., III, 1950, 442).

◊ Говори́ти манівця́ми — говорити натяками, непрямо. Він почав говорити. Зразу манівцями.., а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень (Коб., І, 1956, 82); Збива́ти (зби́ти, зво́дити, звести́, заво́дити, завести́ і т. ін.) на манівці́: а) (кого) спрямовувати когось на неправильні вчинки; б) (що) неправильно спрямовувати розвиток чого-небудь. Сам він не раз.. помагав заплутувати найпростіші справи, .. щоб цісарське правосуддя зводити на манівці (Фр., IV, 1950, 432); Ігнорування національних особливостей обов’язково веде на манівці безрідного космополітизму (Літ. газ., 10.Х 1961, 2); Збива́тися (зби́тися, схо́дити, зійти́ і т. ін.) на манівці́ — поводитися, діяти неправильно. Потроху Батурін почав усвідомлювати, що він справді збився на манівці. Треба жити якось інакше (Гур., Наша молодість, 1949, 111); Іти́ (блуди́ти і т. ін.) манівця́ми (манівце́м) — робити щось неправильно. Нам треба уважно ставитися до молодого літератора, .. щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (Мал., Думки.., 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 621.