ЛА́НКА, и, ж.

1. Складова частина (кільце) ланцюга (у 1 знач.). Ланки тракторної гусениці — найбільш масова і трудомістка деталь (Рад. Укр., 19.VIII 1959, 2); // спец. Окрема деталь машини, механізму. Тіла, що входять до складу механізму, називаються його ланками (Практ. з машинозн., 1957, 207); // перен. Складова частина чого-небудь цілого. Шевченко нещадно бичує всю систему самодержавного ладу, всі його ланки, починаючи з самого вінценосця Миколи І і кінчаючи рядовими, найдрібнішими представниками царської влади (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 165); Індустріалізація країни, кооперування сільського господарства, культурна революція — такі основні ланки ленінського плану побудови соціалістичного суспільства (Програма КПРС, 1961, 11); * Образно. Йому уявився весь величезний фронт від Балкан і до північної Норвегії, де армії його країни ведуть невтомну боротьбу з ворогом. І в цьому залізному тисячокілометровому ланцюгу маленькою ланкою стоїть його "Крейсер" (Гончар, III. 1959, 162).

2. перен. Особа, предмет і т. ін., завдяки яким хто-, що-небудь з чимось з’єднуються в одне ціле. Безстрашний рицар революції Фелікс Дзержинський довгий час був живою ланкою, яка поєднувала російський і польський робітничий рух (Рильський, III, 1956, 56); Усіма силами душі кликала вона Нур’ялі додому як рідного, як єдину ланку, що зв’язує її з життям (Тулуб, Людолови, І, 1957, 295); В усіх цих сценах [опери "Украдене щастя" ] важливою зв’язуючою ланкою між героями п’єси та їх односельчанами є гуцульський характер інтонацій (гуцульська гама), синкопа в ритмі та інші ознаки прикарпатської музики (Рад. Укр., 3.1 1961, 4).

3. Найменша організаційна одиниця в якому-небудь об’єднанні. [Романюк:] А хіба ти не на первій лінії? Твою ланку вся область знає (Корн., Калин, гай, 1950, 9); З-за лісу навпроти нас вихопилась ланка.. стерв’ятників-бомбардувальників (Ю. Янов., І, 1954, 54); [Багатенко:] Ланка, стій! Ліворуч. Струнко!.. Товаришу лейтенант, ланка учльотів прибула (Мик., І, 1957, 499).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 444.