ЗРА́ДНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до зра́дник. [Юда:] Дедалі про зрадників почав [Мессія] заводить річ: чи руку покладу на стіл — він каже: — Ось зрадницька рука побіля мене (Л. Укр., III, 1952, 141); Вони [звістки] ширилися по окупованій території зі швидкістю радіо, проходили крізь стіни й замкнені двері, потрапляли до кожного вуха, крім зрадницьких (Ю. Янов., II, 1954, 22); Я горе пив щодня і лиха знав я чашу, Але до зрадницьких не долучився лав (Зеров, Вибр., 1966, 387); // Здійснюваний зрадником. Відчуваючи хиткість свого становища і знаючи слабість шляхетської Польщі, Виговський вчинив новий зрадницький акт щодо українського народу. Він почав переговори з султанською Туреччиною про прийняття України в її підданство (Іст. УРСР, І, 1953, 279); // В якому наявна зрада, який має підступний, віроломний зміст. Зал дуже уважно і напружено слухав.. І лише коли в документі зайшла мова про Центральну раду, про її зрадницьку політику, шумок пробіг по залу (Головко, II, 1957, 550); Моє болюче серце може Прийняти кулю в боротьбі, Та слово зрадницьке, вороже Не знайде місця в нім собі (Павл., Бистрина, 1959, 96).

2. перен. Який криє в собі несподівану небезпеку. Чую якийсь зрадницький дзвін скла. Протискуюся і не на жарт лякаюся: майже весь комплект канюль (скляних трубочок), необхідних для досліду,— на підлозі (Знання.., 8, 1967, 11); // Який виказує, виявляє те, що хотілося б приховати, затаїти; // Який може підвести в потрібний момент; ненадійний. Люди поривалися в поле, але зрадницька погода перекреслювала їхні плани (Добр., Тече річка.., 1961, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 698.