ЗАЇ́ЗД1 , у, ч.
1. Приміщення для зупинки, ночівлі проїжджих, з двором для підвід, коней і т. ін. В заїзді все спало. Скрізь було тихо і мертво (Н.-Лев., II, 1956, 202); Нарешті у заїзді знайшлася кімнатка з канапкою (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 332); * У порівн. На дворі [Артемовому] товклися чужі люди, як у заїзді (А.-Дав., Крила.., 1959, 54).
2. Дорога, якою можна заїхати, в’їхати до чого-небудь, кудись. Заїзду до неї [школи] не було ніякого, тілько стежка (Фр., IV, 1950, 282).
ЗАЇ́ЗД2, у, ч.
1. Дія за знач. заїжджа́ти1, заїзди́ти 1. Перед заїздом [на поле] картоплесаджалку зупиняють на краю ділянки з лівого боку від мірного дроту (Картопля, 1957, 121); // Одночасний приїзд групи людей куди-небудь (звичайно до санаторію, будинку відпочинку і т. ін.). Санаторій «Талас» справді не був розрахований на ту кількість хворих, яку довелося прийняти в перший заїзд (Збан., Сеспель, 1961, 20).
2. спорт. Один з турів у змаганнях, їзда на певну віддаль у гонках, скачках. Особливо багато болільників прийшло подивитися фінальні заїзди чоловіків на академічних суднах (Веч. Київ, 7.VІІІ 1957, З).
3. перев. мн., іст. Несподівані наїзди, наскоки на кого-, що-небудь. Було б тобі меншого брата на заїзди висилати (Сл. Гр.); [Кийок:] Ех! Нудно жить без потіхи, без заїздів! прямо хоч у монастир або знов на Запорожжя мандруй! (К.-Карий, II, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 131 - 132.